Особливості процесуального статусу
учасників справи у справах позовного провадження в господарському судочинстві
Актуальним
є те, що господарське процесуальне законодавство оперує категоріями «сторони»,
«позивач», «відповідач», не даючи їх конкретного визначення. В Господарському процесуальному
кодексі України (далі – ГПК України) вказується, що сторонами в господарського
судочинстві є позивач і відповідач. Згідно з ГПК України особа, в інтересах
якої справу розпочато за заявою осіб,
звертається до суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів
інших осіб бере участь в ньому в якості позивача [1].
Власне,
категорії «сторони», «позивач», «відповідач» багатовіковою традицією
господарського процесу. Як без позивача немає відповідача, так без сторін немає
процесу - це аксіома господарського процесу. Разом з тим єдиного поняття сторін
в доктрині не існує, що можна пояснити - крім історичних причин - різним
розумінням суті позову і господарського процесу в цілому. Не є винятком і
сучасна вітчизняна наука господарського процесуального права.
Проте
теорією господарського процесу вироблені основні ознаки, що відрізняють строни
від інших учасників процесу. Відмінності в підходах породжені насамперед різним
співвідношенням акцентів - матеріально-правового і процесуального права - при
визначенні сторін процесу.
У
сучасних підручниках з господарського процесу нерідко даються визначення понять
позивача і відповідача, але не визначення поняття сторнін як таких. На наш
погляд, визначення родової категорії «сторона» має важливе методологічне
значення, в тому числі для вирішення питання про основних учасників в господарському процесі.
Сторона
- особа, яка бере участь у справі. Це категорія процесуального права. Її
специфіка може бути зрозуміла цілком тільки з урахуванням виконуваних сторонами
процесуальних функцій у ставленні до предмету
спору у - така традиція континентального права [1].
На думку
Чапля О., сторони - це особи, від імені яких ведеться процес, тобто, це
заявлена юридична вимога і той, кому цю вимогу заявлено [3, с. 224]. Тим самим
підкреслювався правова взаємозв'язок сторін в позовному відношенні. Також деякі вчені вважають, що позивачем є
особа, яка вважає своє право порушеним і звертається до суду з проханням про
захист, а відповідач є та особа, яку позивач вважає порушником свого права і
яке повинно відповідати на пред'явлені позивачем вимоги.
При
цьому, нагадаємо, що вчені пов'язують здатність бути стороною в процесі з
господарськогою правоздатністю. Хоча деякі вчені прямо стверджують, що сторони
завжди є суб'єктами спірного матеріально-правових відносин з того моменту, як
воно передано на розгляд суду.
Степанова
Т.В. зазначає, що стороні властива матеріально-правова і процесуальна
зацікавленість одночасно. Матеріально-правова зацікавленість означає
зацікавленість в об'єкті захисту - отриманні матеріально-правового блага
(підтвердженні права, звільнення його від деформації, тобто в отриманні
судового захисту як матеріально-правового результату процесу, опосередкованого
в судовому рішенні) [2, с. 87].
Процесуальний
статус відповідача особа набуває з моменту притягнення його (в якості
відповідача) в процес ухвалою суду. Таким чином, зацікавленість відповідача
протилежна зацікавленості позивача, що обумовлено «протистоянням» сторін в
передбачуваних спірних матеріальних правовідносинах, що є предметом
господарського процесу [1].
В
кінцевому рахунку позивач зацікавлений в підтвердженні, відновленні свого
права, у нього «активний» інтерес. У відповідача, якщо тільки він не заявив
зустрічного позову, інтерес «пасивний»: він зацікавлений в підтвердженні того,
що не порушив право позивача, діяв (або не діяв) правомірно. Підкреслимо:
відповідач залучається до процесу завдяки вказівкою на нього позивача; він не
стверджує про порушення свого права, а тому ініціатива в процесуальній
діяльності щодо захисту, включаючи доказову, «падає» так би мовити позивача.
Саме
процесуальні права і обов'язки сторін відображають їх функції і становище в
процесі. В силу принципу рівноправності сторони користуються рівними процесуальними
правами і несуть рівні процесуальні обов'язки. Наявність цих загальних для
всіх, в тому числі для сторін, що беруть участь у справі осіб процесуальних
прав і обов'язків обумовлено процесуальною зацікавленістю сторін і принципом
змагальності господарського процесу.
Позовне
провадження немислиме без позивача і відповідача та суперечки, що виникла між
ними щодо віповідного предмету. Однак можливі ситуації, коли хід матеріально
правового спору між позивачем і відповідачем вплине сьогодні або майбутньому на
реалізацію матеріальних прав інших осіб, певним чином, прямо або не прямо,
пов'язаних з правовідносинами, які стали предметом спору. Саме дані обставинами
викликали можливе «вторгнення» в справу третіх осіб.
Сама
назва «треті особи» означає, що вони стають третіми по відношенню до судової
суперечки (позивач - перша особа, відповідач - друга особа) і вже в силу цього
не можуть бути ініціаторами господарського процесу: вони завжди «з'являються» в
уже розпочатому з ініціативи позивача процесі. Оскільки треті особи юридично
пов'язані (хоча і по-різному) з предметом процесу, для них характерна
зацікавленість у справі.
Названими
ознаками і вичерпується схожість двох видів третіх осіб, відомих вітчизняному
законодавству: треті особи, які
заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору; треті особи, які не заявляють самостійних
вимог щодо передмету спору [1].
По суті
це процесуальні інститути, що регулюють статус двох різних самостійних
суб'єктів господарського процесу, що беруть участь в справі.
Треті особи,
які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу
до прийняття судового рішення судом першої інстанції. Вони користуються усіма
правами і несуть усі обов'язки позивача.
Треті
особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити
у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття судом першої
інстанції судового рішення у справі,
якщо воно може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї зі
сторін [1].
Як було
нами зазначено раніше, особи, що захищають інтереси інших осіб, мають своє
відокремлене процесуальне положення та
статус, виходячи із завдань, що вони вирішують в господарській справі, а також
меж повноважень, які надані ним законодавчому порядку.
До таких
учасників в позовному провадженні господарського процесу варто віднести:
прокурора; громадські об’єднання; господарські об’єднання; державні органи; органи
місцевого самоврядування.
Отже,
чинні норми ГПК України встановлюють права та обов’язків сторін, як основних
учасників господарського процесу.
Аналізуючи правовий статус, а саме права, які надані сторонам та іншим учасникам
господарського судочинства, можна виділити загальні права, що наділені всі
учасники позовного провадження.
Участь
третіх осіб в господарській справі дає змогу скоротити час розгляду
взаємопов’язаних спорів між усіма учасниками спірних відносин та комплексно їх
розв’язати. В зв’язку з цим складно переоцінити роль і значення участі третіх
осіб в справах позовного провадження для ухвалення законного і об’єктивного
судового рішення суду першої інстанції.
Список використаних джерел
1. Господарський процесуальний кодекс України:
закон України від 6 листопада 1991 р. Відомості Верховної Ради України.
1992. № 6. Ст. 56.
2. Степанова
Т.В. Поняття учасника господарського процесу. Jurnalul juridic naţional:
teorie şi practică. 2015. № 4/2 (14). C. 87 – 92.
3. Чапля
О. Класифікація учасників у господарському процесі України.Вісник Одеського
інституту внутрішніх справ.2015. № 1. С. 224 – 226.
