ЖЕКОВА О.М.,

студентка  бакалаврського рівня вищої освіти,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник – к.ю.н., професор

кафедри підприємницького та корпоративного права МАРЧЕНКО В.Б.

 

Особливості процесуального статусу учасників справи у справах позовного провадження в господарському судочинстві

 

Актуальним є те, що господарське процесуальне законодавство оперує категоріями «сторони», «позивач», «відповідач», не даючи їх конкретного визначення. В Господарському процесуальному кодексі України (далі – ГПК України) вказується, що сторонами в господарського судочинстві є позивач і відповідач. Згідно з ГПК України особа, в інтересах якої справу розпочато за заявою осіб,  звертається до суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів інших осіб бере участь в ньому в якості позивача [1].

Власне, категорії «сторони», «позивач», «відповідач» багатовіковою традицією господарського процесу. Як без позивача немає відповідача, так без сторін немає процесу - це аксіома господарського процесу. Разом з тим єдиного поняття сторін в доктрині не існує, що можна пояснити - крім історичних причин - різним розумінням суті позову і господарського процесу в цілому. Не є винятком і сучасна вітчизняна наука господарського процесуального права.

Проте теорією господарського процесу вироблені основні ознаки, що відрізняють строни від інших учасників процесу. Відмінності в підходах породжені насамперед різним співвідношенням акцентів - матеріально-правового і процесуального права - при визначенні сторін процесу.

У сучасних підручниках з господарського процесу нерідко даються визначення понять позивача і відповідача, але не визначення поняття сторнін як таких. На наш погляд, визначення родової категорії «сторона» має важливе методологічне значення, в тому числі для вирішення питання про основних учасників  в господарському процесі.

Сторона - особа, яка бере участь у справі. Це категорія процесуального права. Її специфіка може бути зрозуміла цілком тільки з урахуванням виконуваних сторонами процесуальних функцій у ставленні до предмету  спору у - така традиція континентального права [1].

На думку Чапля О., сторони - це особи, від імені яких ведеться процес, тобто, це заявлена юридична вимога і той, кому цю вимогу заявлено [3, с. 224]. Тим самим підкреслювався правова взаємозв'язок сторін в позовному відношенні.  Також деякі вчені вважають, що позивачем є особа, яка вважає своє право порушеним і звертається до суду з проханням про захист, а відповідач є та особа, яку позивач вважає порушником свого права і яке повинно відповідати на пред'явлені позивачем вимоги.

При цьому, нагадаємо, що вчені пов'язують здатність бути стороною в процесі з господарськогою правоздатністю. Хоча деякі вчені прямо стверджують, що сторони завжди є суб'єктами спірного матеріально-правових відносин з того моменту, як воно передано на розгляд суду.

Степанова Т.В. зазначає, що стороні властива матеріально-правова і процесуальна зацікавленість одночасно. Матеріально-правова зацікавленість означає зацікавленість в об'єкті захисту - отриманні матеріально-правового блага (підтвердженні права, звільнення його від деформації, тобто в отриманні судового захисту як матеріально-правового результату процесу, опосередкованого в судовому рішенні) [2, с. 87].

Процесуальний статус відповідача особа набуває з моменту притягнення його (в якості відповідача) в процес ухвалою суду. Таким чином, зацікавленість відповідача протилежна зацікавленості позивача, що обумовлено «протистоянням» сторін в передбачуваних спірних матеріальних правовідносинах, що є предметом господарського процесу [1].

В кінцевому рахунку позивач зацікавлений в підтвердженні, відновленні свого права, у нього «активний» інтерес. У відповідача, якщо тільки він не заявив зустрічного позову, інтерес «пасивний»: він зацікавлений в підтвердженні того, що не порушив право позивача, діяв (або не діяв) правомірно. Підкреслимо: відповідач залучається до процесу завдяки вказівкою на нього позивача; він не стверджує про порушення свого права, а тому ініціатива в процесуальній діяльності щодо захисту, включаючи доказову, «падає» так би мовити позивача.

Саме процесуальні права і обов'язки сторін відображають їх функції і становище в процесі. В силу принципу рівноправності сторони користуються рівними процесуальними правами і несуть рівні процесуальні обов'язки. Наявність цих загальних для всіх, в тому числі для сторін, що беруть участь у справі осіб процесуальних прав і обов'язків обумовлено процесуальною зацікавленістю сторін і принципом змагальності господарського процесу.

Позовне провадження немислиме без позивача і відповідача та суперечки, що виникла між ними щодо віповідного предмету. Однак можливі ситуації, коли хід матеріально правового спору між позивачем і відповідачем вплине сьогодні або майбутньому на реалізацію матеріальних прав інших осіб, певним чином, прямо або не прямо, пов'язаних з правовідносинами, які стали предметом спору. Саме дані обставинами викликали можливе «вторгнення» в справу третіх осіб.

Сама назва «треті особи» означає, що вони стають третіми по відношенню до судової суперечки (позивач - перша особа, відповідач - друга особа) і вже в силу цього не можуть бути ініціаторами господарського процесу: вони завжди «з'являються» в уже розпочатому з ініціативи позивача процесі. Оскільки треті особи юридично пов'язані (хоча і по-різному) з предметом процесу, для них характерна зацікавленість у справі.

Названими ознаками і вичерпується схожість двох видів третіх осіб, відомих вітчизняному законодавству:  треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору;  треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо передмету спору [1].

По суті це процесуальні інститути, що регулюють статус двох різних самостійних суб'єктів господарського процесу, що беруть участь в справі.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до прийняття судового рішення судом першої інстанції. Вони користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття судом першої інстанції судового рішення  у справі, якщо воно може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї зі сторін [1].

Як було нами зазначено раніше, особи, що захищають інтереси інших осіб, мають своє відокремлене  процесуальне положення та статус, виходячи із завдань, що вони вирішують в господарській справі, а також меж повноважень, які надані ним законодавчому порядку.

До таких учасників в позовному провадженні господарського процесу варто віднести: прокурора; громадські об’єднання; господарські об’єднання; державні органи; органи місцевого самоврядування.

Отже, чинні норми ГПК України встановлюють права та обов’язків сторін, як основних учасників господарського процесу.  Аналізуючи правовий статус, а саме права,  які надані сторонам та іншим учасникам господарського судочинства, можна виділити загальні права, що наділені всі учасники позовного провадження.

Участь третіх осіб в господарській справі дає змогу скоротити час розгляду взаємопов’язаних спорів між усіма учасниками спірних відносин та комплексно їх розв’язати. В зв’язку з цим складно переоцінити роль і значення участі третіх осіб в справах позовного провадження для ухвалення законного і об’єктивного судового рішення суду першої інстанції.

 

Список використаних джерел

1. Господарський процесуальний кодекс України: закон України від 6 листопада 1991 р. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. Ст. 56.

2. Степанова Т.В. Поняття учасника господарського процесу. Jurnalul juridic naţional: teorie şi practică. 2015. № 4/2 (14). C. 87 – 92.

3. Чапля О. Класифікація учасників у господарському процесі України.Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.2015. № 1. С. 224 – 226.