Радченко В.,

студент бакалаврського рівня вищої освіти,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана

Науковий керівник – к.ю.н., доцент кафедри підприємницького та

корпоративного права Коломієць-Людвіг Є.П.

 

КОРПОРАТИВНІ ПРАВА ДЕРЖАВИ В ІНОЗЕМНИХ КОМПАНІЯХ:
ЕФЕКТИВНІ МЕХАНІЗМИ ОБЛІКУ

На сьогодні українська держава має частку корпоративних прав у більш ніж 400 господарських товариствах [4], з метою обліку яких Фонд державного майна України (далі – ФДМУ) веде спеціальний Реєстр корпоративних прав держави [1]. Більшість із зазначених підприємств корпоративного типу зареєстровані на території України, але існує певна кількість й іноземних підприємств, частка статутного капіталу яких належить Україні. Щодо цих корпоративних прав облік ведеться у тому самому реєстрі корпоративних прав держави, і виникає питання, чи потрібно державі Україна відокремлювати такі корпоративні права в окремий реєстр?

Для початку охарактеризуємо Реєстр корпоративних прав держави. Він є автоматизованою інформаційно-довідковою системою збирання та обліку відомостей про акції, частки, паї, що належать державі, у статутних капіталах господарських товариств та інших суб'єктів господарювання, і утворюється для оперативного обліку зазначених акцій, часток, паїв, забезпечення ефективного здійснення корпоративних прав держави, а також забезпечення гласності та відкритості інформації про державну власність, у межах, установлених законодавством [1].

Реєстр утворюється і ведеться Фондом державного майна за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Розпорядником Реєстру є Фонд державного майна. До Реєстру включаються відомості про акції, паї, частки, що належать державі у статутних капіталах господарських товариств - резидентів та нерезидентів. Ці відомості подають міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та обласні державні адміністрації за встановленими Фондом державного майна формами в електронному та паперовому вигляді.

Відповідно до даних, отриманих з офіційного Реєстру корпоративних прав держави, поданих Фондом державного майна України, на 26 березня 2021 року, Держава має частку у 427 господарських товариствах. Фонд державного майна України, його регіональні відділення регулює корпоративні права держави у 251 господарських товариств. В управлінні інших органів виконавчої влади - 176 підприємств, зокрема у міністерства енергетики України – 80 з них [4].

Також, корпоративними правами держави, окрім ФДМУ та ОЦВ, управляють такі установи, як Національна академія наук України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство інфраструктури тощо.

Кількість юридичних осіб-нерезидентів, частка статутного капіталу яких  перебуває у державній власності, порівняно мала. Але не зважаючи на це, корпоративні права держави в іноземних товариствах все-таки можливо класифікувати залежно від шляху, яким вони були отриманні у власність держави.

По-перше, це корпоративні права, які залишились в України після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Це було пов’язано з перехідним періодом економіки, оскільки за часів Радянського Союзу, підприємства єдиного майнового комплексу розташовувались в різних республіках. Тож, для виробництва складних товарів, усім республікам довелось надати корпоративні права новоствореним державам. Прикладом є Відкрите акціонерне товариство «СОВПЛАСТІТАЛ», зареєстроване у місті Ташкент, Республіка Узбекистан. На сьогодні, через розвиток вітчизняних підприємств, потреба в використані таких підприємств зменшується, і держава, поступово відчужує частки у таких товариствах.

Також, слід виділити певні особливості територій пострадянського простору, на яких розповсюджений сепаратизм: хоча де-юре такі товариства регулюються законодавства офіційної влади, де-факто управління активами таких підприємств здійснюються місцевими формуваннями. Так, наприклад в управлінні ФДМУ знаходяться частка у розмірі 3,6154 % в ЗАТ «Міжнародний концерн Ламінат», яке зареєстровано в місці Тирасполь, яке є фактичною столицею невизнаної Придністровської Молдавської Республіки. Хоча у 1993 році був прийнятий Протокол узгодження взаємних поставок продукції і розрахунків між підприємствами України і міжнародним концерном «Ламінат», акціонерним товариством «Молдавізоліт» у 1993 - 1994 роках. Також, у 1994 році Державною податковою Інспекцією був підписаний лист «Про звільнення від оподаткування податком на додану вартість сировини, що імпортується через філіали МОК Ламінат» [3], фактично було створено економічний зв'язок, шляхом посередництва через молдавське товариство, і на пряму Україна не співпрацює з невизнаною республікою.

Друга категорія корпоративних прав держави в іноземних товариствах – це новостворені товариства в Європі, які пов’язані з міжнародною економічною співпрацею. Така співпраця можлива у різноманітних сферах: від перевезень до розробки стандартного програмного забезпечення та виробництві косметики. Наприклад, згідно з Реєстром корпоративних прав держави, Україна має частку в статутному капіталі Німецько-Українського транспортного товариства з обмеженою відповідальністю DUV GmbH у розмірі 49,00%. Компанія спеціалізується на товарних перевезеннях [4]. Ще один приклад – частка у розмірі 18,4397% у ТОВ «ІНТЕРПРИБОРСЕРВІС», що зареєстровано в Республіці Болгарія [6] та спеціалізується на Ремонті і технічному обслуговуванні електронно-обчислювальної техніки.

Однак, в останні роки в Україні існує тенденція до поступового продажу державою корпоративних прав в іноземних підприємствах. Державна частка в статутних капіталах ТОВ «ІНТЕРПРИБОРСЕРВІС» та Відкритого Акціонерного Товариства «СОВПЛАСТІТАЛ», про які йшла мова вище, у 2017 році була внесена до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2017 – 2020 роках, проте відповідно до Реєстру корпоративних прав держави станом на 16.04.2021 року, корпоративні права відносно цих підприємств і досі знаходяться в управлінні ФДМУ.

Тож виникає питання доцільності створення окремого реєстру для таких корпоративних прав, якщо на практиці держава зацікавлена у продажі своєї частки у статутних капіталах іноземних товариств. Така ситуація розповсюджується й на вітчизняні активи. Так, окрім реєстру корпоративних прав держави ФДМУ також веде Єдиний реєстр об'єктів державної власності [2]. Обидва реєстри є компетенцією ФДМУ, в обох реєстрах знаходиться інформація про товариства, облік яких здійснюється ФДМУ. Звісно, існують відмінності в процесі ведення цих реєстрів, наприклад інформація в реєстрі корпоративних прав держави оновлюється кожний тиждень, а в реєстрі об'єктів державної власності щоквартально. Але, якщо Кабінет Міністрів України своєю постановою об’єднає 2 реєстри в єдиний державний реєстр, а ФДМУ зробить відповідні зміни в системі управління реєстрами, то облік інформації буде здійснюватися більш ефективно.

 

Список використаних джерел

1.      Про формування і ведення Реєстру корпоративних прав держави : Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 р. № 1679. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1679-2003-%D0%BF#Text (дата звернення: 16.04.2021)

2. Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності : Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. №467.  URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/467-2004-%D0%BF#Text (дата звернення: 16.04.2021)

3. Про звільнення від оподаткування податком на добавлену вартість сировини, що імпортується через філіали МОК «Ламінат» : Лист Головної державної податкової інспекції України N 10-315-26/10-2776 від 14 липня 1994 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v2776225-94#Text (дата звернення: 16.04.2021)

4. Реєстр корпоративних прав держави власності : Електронний ресурс. URL: http://www.spfu.gov.ua/ua/documents/press-list/spf-management-rights-state/15896.html (дата звернення: 16.04.2021)

5.  Жабський В. І. Корпоративні права держави як об’єкт корпоративних правовідносин [Електронний ресурс] / В. І. Жабський // Наше право. - 2013. - № 10. - С. 16-22. - URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nashp_2013_10_5.pdf . (дата звернення: 16.04.2021)

6. ТОВ «Інтерприборсервіс» : Електронний ресурс. URL: https://privatization.gov.ua/product/privatization-tov-interpriborservis/ (дата звернення: 16.04.2021)

 

Могиляста Ю. В.,

студент рівня вищої освіти «Бакалавр»,

ДВНЗ «Київський національний

університет імені Вадима Гетьмана»

науковий керівник: Чихірьов В. Л.,

старший викладач кафедри підприємницького та корпоративного права

 

АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МІНІМАЛЬНОГО РОЗМІРУ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ ДЛЯ ТОВ І ТДВ

Конституція України визначає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Здійснення підприємницької діяльності в свою чергу повинно реалізуватися через низку організаційно-правових форм господарювання, які чітко визначені законодавством і серед яких особа має право обрати найбільш зручну для себе.

Сьогодні одними з найбільш популярних організаційно-правових форм господарських товариств є товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю, оскільки вважаються найбільш вигідними серед усіх інших видів.

Товариство з обмеженою відповідальністю-це господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном [1]. Не зважаючи на те, що в Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не передбачений мінімальний розмір статутного капіталу, державний реєстратор чи приватний нотаріус не проведе реєстраційну дію з первинної реєстрації товариства, якщо в нього не буде зазначена хоч якась сума статутного капіталу (тобто нуль гривень).

Як ми знаємо, одним з важливих аспектів створення будь-якого господарського товариства є статутний капітал, оскільки саме він відіграє важливу роль в діяльності товариства. Для акціонерного товариства законом встановлено мінімальний розмір статутного капіталу, який дорівнює 1250 мінімальних розмірів заробітних плат (надалі МЗП), на дату державної реєстрації.  Протягом існування Закону «Про господарські товариства», який регулював діяльність ТОВ і ТДВ до прийняття спеціального закону в 2017 році, розмір статутного капіталу для ТОВ і ТДВ був 625 МЗП, потім 100 МЗП і 1 розмір МЗП. Проте в чинному законодавстві для ТОВ і ТДВ мінімальний розмір статутного капіталу не передбачений, що викликає дискусію серед науковців і практиків.

Ми вважаємо, що розмір статутного капіталу доцільно було б передбачити для окремих галузей господарства, зокрема у публічній сфері, адже це буде доречним заходом для запобігання корупційним злочинам чи нечесної конкуренції серед господарських товариств.

Згідно з законодавством України розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Фактично закон зобов’язує засновників виключно на внесення статутного капіталу, не визначаючи його мінімального розміру.

Проте існують деякі обмеження щодо особливих видів діяльності. Так, якщо звернути увагу на діяльність з цінними паперами, то в законодавстві зазначено, що професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами, які створюються у формі господарського товариства та для яких операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами є виключним видом діяльності, крім випадків, передбачених законодавством, а також банками. При тому, торговець цінними паперами може провадити дилерську діяльність, якщо має сплачений коштами статутний капітал у розмірі не менш як 500 тисяч гривень, брокерську діяльність - не менш як 1 мільйон гривень, андеррайтинг або діяльність з управління цінними паперами - не менш як 7 мільйонів гривень [2]. Також для діяльності фондових бірж утворених у організаційно-правовій формі товариства з обмеженою відповідальністю, розмір статутного капіталу має становити не менш як 15 мільйонів гривень. Тобто якщо товариство планує займатися таким видом діяльності, то статутний капітал повинен відповідати зазначеним вимогам.

Також, статутний капітал відіграє важливу роль і для ТОВ та ТДВ, які беруть участь у публічних закупівлях, оскільки відповідно до ст.16 закону України «Про публічні закупівлі» замовник установлює один або декілька з таких кваліфікаційних критеріїв для участі в публічних закупівлях:

1) наявність в учасника процедури закупівлі обладнання, матеріально-технічної бази та технологій;

2) наявність в учасника процедури закупівлі працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід;

3) наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного (аналогічних) за предметом закупівлі договору (договорів);

4) наявність фінансової спроможності, яка підтверджується фінансовою звітністю [3].

Однак, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, як замовники згідно з ст.2 закону України «Про публічні закупівлі», досить рідко реально перевіряють наявність фінансової спроможності, яка підтверджується фінансовою звітністю.

Таким чином, господарське товариство, яке не має відповідної фінансової спроможності, не зможе взяти участь у державних закупівлях, якщо виявить таке бажання. Також, з цього стає зрозуміло, що орган, який організовує державні закупівлі повинен відразу перевіряти у учасника наявність можливостей та відповідного капіталу.

На нашу думку, не менш важливим аспектом було б визначити в законі України «Про публічні закупівлі» мінімальний статутний капітал для ТОВ і ТДВ, в тому числі і для інших суб’єктів господарювання, які беруть участь у тендерах чи укладають договори, сума яких становить більше 1 мільйона гривень. Тобто статутний капітал повинен визначатися пропорційно.  Наприклад, якщо мова йде про договір на виконання робіт на 2 мільйона гривень, то відповідно статутний капітал, наприклад, може бути визначений не менше 200 000 гривень (10% від очікуваної вартості закупівлі).

Така система допомогла б вдосконалити механізм вибору переможців публічних закупівель та уникнути корупційних випадків у цій сфері. Адже згідно з інформацією в ЗМІ досить часто товариства зі статутним капіталом 1000 і менше гривень перемагають у тендерах та укладають відповідні договори на мільйонні суми.

Так, за даними порталу Держзакупівлі.Онлайн, ТОВ «БудПромЛайн» зареєстроване 26 квітня 2019 року із статутним капіталом 1000 гривень, за 2020 рік брало участь у понад 200 тендерах, з них перемогло у 29 на сукупну суму 20,1 млн гривень. За рік ТОВ уклало 21 угоду сумою у 14,13 млн гривень, найчастіше замовником виступала Калинівська селищна рада. [4]

Отже, питання щодо невизначеності мінімального розміру статутного капіталу для ТОВ і ТДВ є досить важливим, оскільки його встановлення для певних галузей відіграло б значну роль в подоланні корупції в Україні та більшого захисту суб’єктів публічних закупівель. 

Список використаних джерел:

1.    Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю: закон України від 06.02.2018р. №2275-VIII. Законодавство України. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.   URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2275-19/conv#top (дата звернення: 17.04.2021)

2.    Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2001р. №3480-IV. Законодавство України. - URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3480-15#top (дата звернення: 17.04.2021)

3.    Про публічні закупівлі: Закон України від 25.12.2015р №922-VIII  Законодавство України. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.  URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/922-19/conv#top (дата звернення: 17.04.2021)

4.  Електронний майданчик «Держзакупівлі.Онлайн» [Електронний ресурс] https://www.dzo.com.ua/ (дата звернення: 17.04.2021)

 Чихірьов В. Л.,

старший викладач кафедри підприємницького та корпоративного права,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

 

ДО ПИТАННЯ ПРО УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНИМИ ПРАВАМИ ДЕРЖАВИ

Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України, корпоративні права-це  права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Законодавець не визначив чіткого поняття що таке корпоративні права держави. В Законі України «Про управління об’єктами державної власності» серед об’єктів управління державної власності зазначаються «корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави)». [1]

Натомість в Постанові Кабінету міністрів України (надалі - КМУ) «Про затвердження Основних концептуальних підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави» № 155 від 11.02.2004 р., корпоративні права держави – це право держави, частка якої визначається в статутному капіталі господарського товариства, що включає право на управління цим товариством, отримання певної частки його прибутку (дивідендів), активів у разі ліквідації відповідно до законодавства, а також інші права, передбачені законом та установчими документами. [2]

Виникає колізія між поняттями «господарські організації» та «господарські товариства», адже господарські організації можуть включати в себе і державні унітарні і казенні підприємства. Але на нашу думку,  корпоративні права держави щодо її власності можуть стосуватися лише господарських товариств і не всіх, а лише акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.

Ця думка підтверджується позицією Фонду державного майна України  (надалі- ФДМУ). Відповідно до Положення «Про Реєстр корпоративних прав держави» затвердженим  Постановою КМУ №1679 від 29.04.2003 р., ФДМУ уповноважений  вести Реєстр корпоративних прав держави. На своєму офіційному сайті ФДМУ щотижня публікує дані моніторингу корпоративних прав держави у статутних капіталах  господарських товариств.

Так, станом на 09.04.2021 р. всі корпоративні права що належать державі знаходяться в статутних капіталах тільки акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю.

Ще однією проблемою на нашу думку, є відсутність єдиного суб’єкта управління корпоративними правами держави.

Так, Згідно із Законом України «Про управління об’єктами державної власності» суб’єктами управління об’єктами державної власності, у т. ч. корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій, є аж 10 різних суб’єктів,  серед яких: Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, Національна академія наук України, галузеві академії наук, державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, тощо.

 На нашу думку, розпорошення об’єктів державної власності серед великої кількості суб’єктів управління негативно відображається на ефективності управління корпоративними правами держави.

Згідно з моніторингом корпоративних прав держави що веде ФДМУ, у управлінні центрального апарату і регіональних відділень ФДМУ знаходиться 251 господарських товариств, але кількість товариств в яких частка державної власності 100 % лише 26, що становить 10 %.

В управлінні інших органів виконавчої влади перебувають 176 господарських товариств, серед яких в формі акціонерних товариств - 126, у формі товариств з обмеженою відповідальністю – 33, і створені як холдингові компанії, національні акціонерні компанії, державні акціонерні холдингові компанії – 17. [3]

Про низьку ефективність управління корпоративними правами держави, а отже і збитки для держави регулярно наголошує і Рахункова палата України (надалі- РПУ). Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Рахункову палату України», РПУ здійснює фінансовий аудит та аудит ефективності щодо управління об’єктами державної власності, що мають фінансові наслідки для державного бюджету, включаючи забезпечення відрахування (сплати) до державного бюджету коштів, отриманих державою як власником таких об’єктів.

       Так, у Рішенні РПУ від 09.04.2019 р. №8-1 «Про розгляд Звіту про результати аналізу ефективності управління корпоративними правами держави у нафтогазовому комплексі», зазначено, що протягом 2015–2016 років з ініціативи Уряду двічі змінено суб’єкта управління корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі НАК «Нафтогаз». Так, на початку періоду, що досліджувався (2016 рік), суб’єктом управління корпоративними правами держави у статутному капіталі НАК «Нафтогаз» було Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі – Мінекономрозвитку). Рішення про передачу Міненерговугіллям 100 відс. акцій Компанії в управління Мінекономрозвитку прийнято КМУ постановою від 05.12.2015 № 1002 самостійно, у спосіб, не передбачений Законом України «Про управління об’єктами державної власності». Подібна ситуація склалася і при прийнятті рішення про передачу Мінекономрозвитку 100 відс. акцій НАК «Нафтогаз» в управління Кабінету Міністрів України відповідно до рішення Уряду від 22.09.2016 № 675. При цьому Кабінетом Міністрів України і Мінекономрозвитку в порушення вимог зазначеного рішення передачу акцій здійснено на п’ять місяців пізніше від визначеного терміну. Отже, Кабінет Міністрів України лише з 28.03.2017 юридично набув обов’язків суб’єкта управління корпоративними правами, які належать державі у статутному капіталі НАК «Нафтогаз», що не сприяло ефективному виконанню функцій управління належними державі корпоративними правами та здійсненню контролю за діяльністю НАК «Нафтогаз». [4]

  Слід додати, що статут АТ «НАК «Нафтогаз України», де закріплено що функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі Компанії виконує Кабінет Міністрів України затверджено лише 26.10.2020 р. Постановою КМУ №997.

Отже, юридичні колізії законодавства в частині корпоративних прав держави, існування великої кількості суб’єктів управління об’єктами державної власності та відсутність механізму контролю за  корпоративними правами держави породжує тезу про те що держава продовжує бути найбільш неефективним власником щодо свого майна.

 

Список використаних джерел: 

1.    Закон України «Про управління об’єктами державної власності» – Законодавство України. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.  URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/185-16#Text (дата звернення: 16.04.2021)

2.    Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Основних концептуальних підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави» - Законодавство України. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/155-2004-%D0%BF#Text (дата звернення: 16.04.2021)

3.    Фонд державного майна України. Офіційний веб-сайт URL: http://www.spfu.gov.ua/ua/documents/press-list/spf-management-rights-state/15879.html

Рахункова палата України. Офіційний веб-сайт URL:  https://rp.gov.ua/upload-files/Activity/Collegium/2019/8-1_2019/R_RP_8-1_2019.pdf

 

Пархоменко Д.В.,

3 курс, Юридичний інститут

ДВНЗ «Київський економічний національний університет

імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник: ст. викладач кафедри підприємницького та 

корпоративного права Ільницька Н.Ф.

ОСОБЛИВОСТІ ЛІЦЕНЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ГРАЛЬНОГО БІЗНЕСУ

 

14.07.2020 року було прийнято Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор»  і разом з тим, 13.08.2020 втратив свою чинність Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні», у ст. 2 якого була зазначена повна заборона всього  грального бізнесу та участь в азартних іграх на території України.  Ці дві події тісно пов’язані однією сферою, відповідальність за регулювання діяльності якої взяла на себе держава. Метою легалізації азартних ігор влада встановила для себе детінізацію раніше нерегульованої діяльності, адже її заборона в 2009 році створила міцне підґрунтя створенню злочинного бізнесу у цій сфері, доходи від якої обходять державний бюджет України, чим зміцнюють тіньову економіку [4, c. 736]. В свою чергу, Баженова А.А., слушно зазначає, що державний контроль за видами господарської діяльності із певними особливостями, до яких відноситься гральний бізнес, полягає у захисті населення від негативного впливу гральних закладів і отриманні прибутку як для держави, так і для великої кількості громадян, які залучені до такого виду діяльності. [3, c. 104]. Виходячи з вищенаведеного, необхідність державного регулювання обумовлена забезпеченням благополуччя громадян, шляхом захисту прав гравців і мінімізації проявів ігрової залежності та контролем за обігом  і надходженням до бюджету грошових коштів завядки Державній системі онлайн-моніторингу.

Ліцензування є ефективним засобом регулювання і контролю гральних закладів, адже регулювання здійснюється на всіх етапах: як на етапі початку видачі ліцензії, контролю дотримання ліцензіатами умов провадження діяльності, так і на етапі створення механізму притягнення до відповідальності за порушення ліцензійних умов [3, c. 104]. Відповідно до Закону України «Про державне регулювання організації та проведення азартних ігор» (далі – Закон про азартні ігри), органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор зазначається Комісія з ровитку та регулювання азартних ігор і лотерей (КРАІЛ), який утворюється Кабінетом Міністрів України. КРАІЛ здійснюєє ліцензування організаторів азартних ігор, встановлює вимоги стосовно сертифікації грального обладання та веде відповідіні реєстри [1]. У нормах Закону про азартні ігри відображена і спрямованість соціального захисту населення, про яку вже зазначалося. Свій вираз вона знаходить у ст. 18, в якій встановлено вік гравця – 21 рік, та у процедурі реєстрації гравців яким обмежено доступ до гри. Проте, у частині 2 тієж статті, є досить спірний пункт 5: «гравцями не можуть бути особи, визнані організаторами небажаними». Питання «небажаності» гравця не має розкриття у документі, що може трактуватися по-різному: або небажаний гравець – особа, що порушує зобов’язання встановлені частиною 3, або особа, доступ до грального закладу якій, буде обмежуватись виключно з суб’єктивної позиції організатора грального закладу. Ситуація із спірними положеннями продовжується і у п. 11, ч. 6 Закону про азартні ігри, завдяки якій, організатор має право збільшити мінімальний вік гравця для участі в азартній грі, хоча ч. 1 ст. 18 законодавець зазначає, що особі для участі у грі має виповнитись 21 рік. На якій підставі організатор може збільшити вік для участі у грі нам так і не пояснять у жодній наступній статті, що знову може сприяти виникненню ризику зіткнення інтересів гравця та організатора, якщо перший, задоволняючи всі вимоги закону отримає відмову в участі у грі на незаконній підставі і  по рішенню організатора.

Контроль за діяльністю закріплений і в забороні розміщення гральних автоматів в приміщеннях органів державної влади та місцевого самоврядування, будівлях культових споруд та ближче ніж за 500 метрів до закладів освіти. До цього ж, право розміщати ігрові автомати можливо реалізувати лише за допомогою електронних аукціонів із прив’язкою до відповідної території [1]. Попри все зазначене, чи може відбуватись ефективна регуляція такого виду бізнесу з боку держави, із спірними, а інколи і взаємовиключними положеннями? Висновком антикорупційної експертизи проєкту Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» , виокремлені два взаємовиключних положення, які не були виправлені у чинному законі [2]. А саме статтею 7 Закону про азартні ігри зазначається, що прем’єр-міністр України вносить для призначення Кабінетом Міністрів України на посади Голови та членів Уповноваженого органу кандидатів, відібраних за результатами конкурсу, і в той же час, цією ж самою статтею закріплено, що за результатами проведення конкурсу Комісія з питань вищого корпусу державної служби вносить на розгляд Кабінету Міністрів України подання щодо призначення на посаду Голови та члена (членів) Уповноваженого органу кандидатур. Та сама процедура, проте два різних суб’єкти подання, без окресленої принципової різниці у її реалізації.

Підсумовуючи, варто звернути увагу на поступовість внесення необхідних змін до вже чинного закону, адаптуючись до змін та ретельно перевіряючи механізм реалізації положень які були ним закріплені. Це принципо новий вид бізнесу для України, який повернувся до правового поля країни і  став поштовхом для продовження ефективного та всебічного розвитку держави, що рухається демократичним напрямком, однією зі складових якого є зміцнення економіки шляхом детінізації потенційно прибуткових для держави видів господарської діяльності лише за умови адаптивного підходу до готовності населення країни прийняти ту чи іншу сферу бізнесу.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор: Закон України від 14.07.2020 № 768-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-20/conv#n475 (дата звернення 15.04.2021)

2.    Висновок антикорупційної експертизи проєкту Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор»  від 01.09.2020. URL: https://nazk.gov.ua/uk/documents/vysnovok-antykoruptsijnoyi-ekspertyzy-proyektu-zakonu-ukrayiny-pro-derzhavne-regulyuvannya-diyalnosti-shhodo-organizatsiyi-ta-provedennya-azartnyh-igor/ (дата звернення 15.04.2021)

3.    Баженова А.А. Ліцензування азартних ігор в Україні. Право і суспільство. 2017. №3. С. 100-105.

4.    Овчаренко А.Є. Легалізація грального бізнесу на теренах України. Молодий вчений. 2018. № 4 (56). С. 734-738.

 

СПОРИШ А.М.

«Право національної безпеки»,3 курс

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник – ст. викладач кафедри

підприємницького та корпоративного права

ІЛЬНИЦЬКА Н.Ф.

 

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ПІДПРИЄМЦІВ В УМОВАХ КАРАНТИННИХ ОБМЕЖЕНЬ

На разі, у всьому світі, і в Україні в тому числі, вирує та шириться вірусна хвороба COVID-19, яка  перекреслила всі позитивні прогнози щодо успішного розвитку економіки країни. Руйнівні наслідки «заморожування» діяльності відчули на собі усі суб’єкти господарської діяльності: величезні обсяги збитків торгівельних підприємств, різке скорочення виробничих потоків, колосальні масштаби скорочення персоналу – здатні призвести до економічного краху. Саме тому, пошук шляхів виходу з кризового стану, а також розробки заходів забезпечення стійкості та повноцінного функціонування та регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців (далі – ФОП) набувають актуальності та потребують детального  правового дослідження.

Слід зазначити, що питання особливості правового регулювання діяльності ФОП в умовах карантинних обмежень розглядають такі провідні фахівці як, Р. Редька, В. Обух, С. Педак та інші. В юридичних колах досліджувана проблема не залишається поза увагою провідних спеціалістів.

З огляду на вищезазначену ситуацію, Кабінетом Міністрів України було запроваджено карантині заходи, з метою протидії поширенню коронавірусної інфекційної хвороби COVID-19, які спрямовані на призупинення діяльності або обмеження діяльності деяких суб’єктів господарювання. Разом з тим, введення даних заходів може призвести в першу чергу до зниження економічної активності в країні і як наслідок зупинення роботи деяких суб’єктів господарювання, що викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, у зв’язку із обставинами невідворотної сили [5].

У свою чергу, Департамент стратегічного планування та макроекономічного прогнозування в рамках консенсус-прогнозу «Україна у 2020–2021 роках: наслідки пандемії» підкреслюють важливість реалізації ряду пропозицій щодо подолання кризових явищ в Україні: «…звільнити від сплати або надати відстрочку сплати податків на період карантину, суб’єктам господарювання діяльність яких передбачає приймання відвідувачів, зокрема заклади громадського харчування, торговельно-розважальні центри, інші розважальні заклади, фітнес-центри, заклади культури, торговельного і побутового обслуговування населення. До цього переліку можливо включити також суб’єктів господарювання, що займаються туристичним бізнесом, пасажирських авто перевізників; запровадити комплекс заходів фінансового характеру з підтримки малого бізнесу та ФОП» [7, с. 24].

В умовах фінансово-коронавірусної нестабільності одними із перших антикризових кроків у багатьох державах стали заходи, спрямовані саме на забезпечення виживання дрібного підприємництва.

Уряд запровадив систему підтримки бізнесу, яка дозволить максимально зняти фінансове навантаження на підприємців у період карантинних обмежень. Серед них: кредитні канікули, податкові преференції, підтримка малого і середнього бізнесу, підтримка агробізнесу, інформаційна підтримка бізнесу. Виходячи з цього Верховна Рада ухвалила «антикоронавірусні» закони, якими, з-поміж іншого, передбачені тимчасові «послаблення» для малого й середнього бізнесу, а зокрема, для ФОПів. Це – закон № 533-IX, «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 29 травня, та закон №540-IX, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» від 24 червня 2020 р [1,2].

Також у 2020 році Президент України Володимир Зеленський підписав закони, які він ініціював для підтримки громадян і бізнесу у період дії карантинних заходів. Серед них: Закон №1071-ІХ, який передбачає надання одноразової матеріальної допомоги у розмірі 8 тис. грн. найманим працівникам, які втратили частину заробітної платні внаслідок запровадження карантинних обмежень, та фізичним особам-підприємцям (ФОП), які втратили частину доходу внаслідок карантину; Закон №1017-ІХ, який регламентує, що до 1 січня 2022 року відтерміновано обов’язкове застосування РРО (ПРРО) для фізичних осіб – підприємців, які є платниками єдиного податку другої – четвертої груп та обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 220 МЗП, крім тих, які провадять діяльність у сферах з істотними ризиками ухилення від оподаткування; та закон №1072-ІХ про податкові пільги для бізнесу [3,4,6].

Безперечно, Covid-пандемія суттєво вплинула на розвиток і діяльність ФОП в умовах карантинних обмежень.

Саме тому, необхідно підкреслити, що забезпечення стійкості та повноцінного функціонування суб’єктів господарювання в сучасних умовах адаптації до швидко змінюваних епідеміологічних обставин прямо залежить від комплексних, обґрунтованих дій. Отже, на нашу думку, саме цілеспрямовані, узгоджені, послідовні антикризові заходи спроможні реабілітувати економічну сферу.

 

Список використаних джерел:

1.  Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19): Закон України від 29 травня 2020р. // Законодавство України. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/533-20#Text

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019): Закон України від 24 червня 2020 р. // Законодавство України. – Офіційний сайт Верховної Ради України. – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/540-20#Text

3.  Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб’єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: Закон України від 09 квітня 2021 р. // Законодавство України. – Офіційний сайт Верховної Ради України. – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1071-20#Text

4.  Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: Закон України від 04 грудня 2020 р. // Законодавство України. – Офіційний сайт Верховної Ради України. – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1072-20#Text

5.  Діяльність суб’єктів господарювання під час карантину (правовий аналіз нормативно-правових актів) URL: https://protocol.ua/ua/diyalnist_sub_ektiv_gospodaryuvannya_pid_chas_karantinu_(pravoviy_analiz_normativno_pravovih_aktiv)/ (дата звернення 13.04.2021 р.)

6. З 10 грудня діють три важливі «карантинні» закони: про 8000 грн. допомоги, відстрочення РРО для ФОП і податкові пільги URL:

https://news.dtkt.ua/state/laws-and-regulations/66626 (дата звернення 14.04.2021р.)

7. Україна у 2020-2021 роках: наслідки пандемії консенсус-прогноз URL:file:///C:/Documents%20and%20Settings/Admin/%D0%9C%D0%BE%D0%B8%20%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8B/Downloads/Consensus_2020_Apr_Ukr%20(1).pdf (дата звернення 15.04.2021р.)