ЛЕВЧЕНКО Я.Ю.,

студентка магістерського рівня вищої освіти,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник:  ЗАМРИГА А.В., кандидат економічних наук,

доцент, доцент кафедри підприємницького та корпоративного права «Київського національного економічного університету

імені Вадима Гетьмана»

 

ТЕНДЕНЦІЇ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО НЕПРАВОМІРНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПЕРСОНАЖІВ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

 За даними реєстру судових рішень протягом останніх декількох років у порядку цивільного судочинства  було розглянуто чимало справ стосовно порушення прав авторів, серед яких значну частину складають спори, які стосуються неправомірного використання таких частин творів як персонажі. Зазвичай таке використання здійснюється шляхом використання імені  відомого широкому колу осіб персонажа та його зображення на певних товарах з метою залучення потенційних покупців.

Варто зазначити, що враховуючи сучасну судову практику для того, щоб довести факт неправомірного комерційного використання імен персонажів або їх зображення недостатньою є фіксація такого порушення та надання суду доказів такої фіксації у вигляді фотографій, відео та ін. Обов’язковим є також дослідження спеціалізованої експертної установи про те чи дійсно таке зображення або назва є ідентичними зображенню та назві персонажу. Іноді необхідним є також експертний висновок про рівень асоціювання такого зображення чи назви із конкретним персонажем.

  Як приклад варто розглянути постанову Верховного Суду України у справі  № 369/13976/15-ц від 13.02.2019 року  в якій судом було прийнято рішення про залишення вимог скаржника без задоволення, а рішень суду першої та апеляційної інстанцій без змін зважаючи на те, що позивачем не було  використано процесуальне право подати клопотання про проведення судової експертизи аби встановити чи було здійснено використання літературного персонажа шляхом використання його зображення на дитячому взутті та в його назві, що виготовлялось та реалізовувалось відповідачами [1]. 

Необхідно також звернути увагу на позицію суду у рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/9557/15-ц від 26.01.2016 року де факт порушення прав автора був підтверджений експертними висновками про те, що  на етикетках  пляшок для декількох видів напоїв здійснено відтворення персонажа (сценічного образу). Також експерти дійшли висновку про те, що  а зображення, на етикетках цих пластикових пляшок викликають стійку асоціацію з персонажем який охороняється [3]. 

   Важливим є також доведення факту авторства, що підтверджується наявністю свідоцтва про реєстрацію авторських прав на твір або за допомогою додаткових документів, наприклад, на основі ліцензійного договору раніше укладеного між автором та порушником.

Підтвердженням вищезазначеної тези є постанова Верховного Суду України у справі № 752/4331/15-ц від 13.02.2019 року в якій факт наявності у позивача авторських прав підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію авторського права на літературний твір, свідоцтвом про реєстрацію авторського права на персонаж окремо та оригінальними ескізами [2]. 

  Не менш ілюстративною є постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/9557/15-ц від 26.01.2016 року у справі в якій позивачем було доведено наявність авторських прав на основі ліцензійних договорів, що були укладені між ним та відповідачем. На підставі цих договорів протягом встановленого періоду відповідач розміщував зображення персонажу, що належить позивачу, на пакуванні своїх товарів. Однак, після закінчення строку дії ліцензії відповідач продовжував використання охоронюваного зображення персонажа без дозволу правоволодільця [3]. 

  Аби довести наявність авторських прав на персонажа необхідно  також довести його охороноздатність, тобто належність до об’єктів авторського права у разі відповідності критеріям охороноздатності. Задля цього важливим є проведення експертиз, що доводять незалежність персонажів від основного твору.

Прикладом даного твердження є рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/9557/15-ц від 26.01.2016 року  в якому експертами у сфері інтелектуальної власності  було встановлено, що персонаж відповідає ознакам об’єкта авторського права, як частина сценічних, музичних та аудіовізуальних творів позивача та може використовуватися самостійно. Судом у мотивувальній частині було встановлено, що враховуючи результати експертного дослідження персонажа необхідно вважати самостійною частиною творів позивача, а тому такий персонаж є окремим об’єктом авторського права і охороняється на підставі норм авторського права [3]. 

Підбиваючи підсумки здійсненого аналізу тенденцій судової практики в сфері неправомірного використання персонажів у господарській діяльності варто звернути увагу на те, що таке використання частіше за все здійснюється з метою привернення уваги потенційних покупців до товару та шляхом розміщення на пакуванні, використання в назві продукту та в рекламних матеріалах імені або зображення відомого загалу персонажа літературних або аудіовізуальних творів, який викликає у споживача асоціацію з відомим йому твором та може впливати на бажання придбати такий товар.

Характерними особливостями таких спорів, наявність яких є обов’язковою для вирішення спору на користь автора, слід виділяти такі: 1) підтвердження автором своїх прав на твір та відповідно на персонажа такого твору; 2) підтвердження того, що така частина твору є об’єктом авторського права на основі експертного дослідження; 3) підтвердження факту неправомірного використання персонажа за допомогою експертного дослідження.

Варто звернути увагу й на те, що судова практика щодо неправомірного використання персонажів у господарській діяльності потребує подальшого ґрунтовного  дослідження та систематизації з метою вироблення єдиного підходу до вирішення такого виду спорів. 

Список використаних джерел:

1. Постанова Верховного Суду України від 13.02.2019 р., судова справа № 369/13976/15-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80854275 (дата звернення 11.04.2021).

2. Постанова Верховного Суду України від 13.02.2019 р., судова справа № 752/4331/15-ц. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/79879119 (дата звернення 11.04.2021).

3. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської обл. від 26.01.2016 р., судова справа № 369/9557/15-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/55438350 (дата звернення 11.04.2021).

 

Левченко Я. Ю.,

членкиня студентського наукового гуртка 

«Клуб знавців бізнес-права та господарської юстиції», 

«Приватне право», 1 курс магістерського рівня 

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

 імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник: к.ю.н., доцент, 

доцент кафедри підприємницького та корпоративного права Чернега В. М. 

 «МЕКСИКАНСЬКА ПЕРЕСТРІЛКА» 

ЯК ЗАПОРУКА ВИРІШЕННЯ КОРПОРАТИВНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ 

    Поширеною у господарських товариствах є ситуація коли неможливим є досягнення компромісу з питань, пов’язаних з їхнім управлінням. Такі гострі протиріччя призводять до виникнення невирішуваних корпоративних конфліктів, що в результаті ставлять під загрозу в цілому діяльність суб’єкта господарювання. 

У зарубіжних країнах загального права така «безвихідна ситуація» має назву «deadlock» та тлумачиться як «випадок, коли контролюючий учасник (акціонер) або група учасників, що діють спільно, не може забезпечити необхідну кількість голосів у тому чи іншому органі управління компанії для прийняття рішення, яке має фундаментальне значення для подальшої діяльності компанії» [1, с. 24]. «Deadlock» також може тлумачитися як неможливість колегіального органу господарського товариства (загальних зборів, наглядової ради, ради директорів, правління) прийняти рішення в межах своєї компетенції, що призводить до фактичного гальмування подальшої діяльності товариства.

Тобто, у разі ситуації deadlock неможливим є прийняття рішення, що має важливе значення для діяльності компанії та здійснюється фактичне блокування діяльності такого суб’єкта господарювання.

З метою виходу із ситуації «deadlock» у країнах англо-американської правової системи було передбачено можливість закріплення у корпоративному договорі автоматичного механізму виходу із такої ситуації, що полягає у викупі або продажі частки у статутному капіталі/акцій товариства в певному порядку.

Завдяки законодавчому впровадженню такого інструмента як корпоративний договір й у вітчизняній правовій системі використання таких автоматичних механізмів стало доступним для суб’єктів підприємницької діяльності, зокрема акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю. Так, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачається, що корпоративний договір може передбачати умови або порядок визначення умов, на яких учасник має право або зобов’язаний купити або продати частку у статутному капіталі (її частину), а також визначати випадки, коли таке право або обов’язок виникає.  Що стосується договору між акціонерами товариства, то відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про акціонерні товариства» договір між акціонерами може передбачати умови або порядок визначення умов, на яких акціонер - сторона договору вправі або зобов’язаний придбати або продати акції товариства, та визначати випадки (які можуть залежати чи не залежати від дій сторін), коли таке право або обов’язок виникає.

Зважаючи на зазначене вище, згідно з положеннями чинного законодавства є доцільним закріплення у корпоративному договорі (зокрема, в договорі між акціонерами) механізму вирішення ситуації «deadlock», що є певним порядком купівлі-продажу частки в статутному капіталі/акцій товариства.

Одним з дієвих механізмів виходу із ситуації «deadlock» є  «мексиканська перестрілка», згідно з якою учасники компанії – сторони корпоративного конфлікту надсилають повідомлення третій особі, у яких вказують мінімальну ціну, за яку вони готові продати свою частку (акції). Той учасник, чия запропонована ціна продажу є найвищою (переможець), зобов’язаний придбати частки (акції) того (тих), чия запропонована ціна нижча [2].

У випадку, якщо у товаристві більше ніж два учасника, існує наступний варіант трансформації «shotgun»: учасник, який бажає продати свою частку, направляє третій особі або сторонам повідомлення про свій намір. Протягом встановленого строку інші сторони зобов’язані направити третій особі запечатану пропозицію із визначенням ціни, за яку вони готові здійснити придбання частки сторони-ініціатора. Виграє, та відповідно зобов’язується здійснити придбання учасник, який запропонував найбільшу ціну [3, с. 404].

Завдяки закріпленню такого механізму є можливість безконфліктно вирішити питання розподілу компанії, виходу одного з учасників, зосередження корпоративних прав в однієї особи та відповідно набуття такою особою можливості вирішити важливе для діяльності компанії питання на власний розсуд і таким чином розблокувати діяльність суб’єкта господарювання. 

Перевагою саме «мексиканської перестрілки» як механізму вирішення корпоративного спору є те, що наявний посередник, який є певного роду незацікавленою стороною, що забезпечує прозорість роботи такого механізму та унеможливлює будь-якого роду фальсифікації з боку сторін. Адже з моменту отримання ним запечатаних конверти з визначеною сторонами ціною такі сторони не мають можливості вносити зміни до таких повідомлень.

Не менш важливим є те, що механізм «мексиканська перестрілка» є автоматичним та обов’язковим для сторін, з моменту закріплення у корпоративному договорі, а тому у разі виникнення ситуації «deadlock» сторони корпоративного конфлікту зобов’язані слідувати процедурі «мексиканської перестрілки» та, відповідно, за результатами її здійснення виконати купівлю-продаж частки у статутному капіталі/акцій товариства належним чином.

Отже, необхідно зазначити, що «мексиканська перестрілка» як механізм вирішення корпоративних спорів за умови закріплення у корпоративному договорі може стати дієвим інструментом, за допомогою якого компанія може бути виведена з ситуації «deadlock» та який надає можливість в автоматичному режимі вирішити суперечку між власниками часток у статутному капіталі/акцій товариства та мирним шляхом здійснити розподіл бізнесу.

Література:

1. Кацер Ю., Вельгус В. Deadlock. Репетиція «корпоративного розлучення» задля збереження бізнесу. Юридична газета. 2016.  № 24-25. С. 24-25.

2. Оленич А. Важливість корпоративного договору в українських реаліях. Електронне видання «ЮРИСТ & ЗАКОН». 2020. № 7.

3. Ярмош П. О. Дедлок ситуація в господарських товариствах: шляхи, методи вирішення. Журнал східноєвропейського права. 2019. № 63. С. 401-406.