БЕВЗ А.М.,

студентка  бакалаврського рівня вищої освіти,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент

кафедри підприємнцького та корпоративного права ДЯДЮК А.Л.

 

 

Поняття та значення локального (корпоративного) нормативного акту

 

Стрімкий розвиток корпоративних відносин в Україні обумовлює необхідність теоретичного осмислення та законодавчого закріплення найбільш значущих механізмів управління в цій сфері. Зокрема, локальний (корпоративний) нормативний акт є простим і зручним для корпорацій інструментом внутрішнього регулювання своєї діяльності.

Одним з найбільш важливих на сьогодні є поняття «локальний (корпоративний) нормативний акт». Якщо закони і підзаконні нормативні акти в сфері корпоративного права мають ту ж сутність і роль, що і в інших галузях, то природа і значення внутрішніх актів юридичної особи в регулюванні суспільних відносин потребують уточнення.

Жорнокуй Ю.М. вказує, що значимість локального (корпоративного) нормативного акту, обумовлена ​​тим, що він являє собою інструмент корпоративного управління з унікальним потенціалом в силу можливості встановлення оптимальної системи взаємовідносин всередині кожної конкретної корпорації. У зв'язку з цим, метою дослідження є виявлення сутності та характерних рис локального (корпоративного) нормативного акту шляхом розкриття змісту цього поняття [1, с. 100].

На нашу думку, локальний (корпоративний) нормативний акт являє собою окремий випадок більш загальних правових категорій. Для того, щоб виявити його сутність максимально цілісно, ​​доцільно вибудувати понятійний ряд, який дозволить простежити розвиток дефініції від загального до приватного без втрати родових і видових особливостей правового явища.

Виходячи з того, що дія локального (корпоративного) нормативного акту обмежується рамками корпорації, нормотворчу роль виконують уповноважені учасники через органи управління. При цьому об'єктами такого нормативного регулювання виступають всі учасники корпорації в широкому сенсі.

Таким чином, на нашу думку, локальний (корпоративний) нормативний акт – це належним чином оформлений документ, який видається органами управління корпорації в рамках своєї компетенції, що встановлює правила поведінки, обов'язкові для всіх осіб всередині корпорації і розраховані на неодноразове застосування.

Більшість дослідників відносять корпоративне право до галузі цивільного права України. У свою чергу Пальчук П.М розглядає корпоративне право як «систему правил поведінки, що встановлюються органами управління корпорації, обов'язкових для учасників корпорації та охоронюваних силою корпоративного примусу, а при його недостатності - силою державного примусу» [2, с. 56].

Так, автор обмежує сферу корпоративного права діяльністю самих корпорацій. У зв'язку з цим сукупність локальних (корпоративних) нормативних актів створює власне внутрішньофірмове, тобто корпоративне право, дія якого поширюється на всіх учасників корпорації.

Питання природи локального (корпоративного) акта також розглядається в працях Форманюка В. В., який відносить локальний (корпоративний) акт до особливого типу юридичних актів (і фактів) в рамках цивільного права [3, с. 184].

Погоджуючись з автором у тому, що основою сутності локального (корпоративного) акта не є чисто договірна або нормативно-правова природа, варто відзначити, що термін «спеціально-юридичний» підкреслює тільки специфіку розглянутого правового явища, але він  не розкриває його сутність.

Зокрема, необхідно дати законодавче визначення поняттю локальний (корпоративний) нормативний акт, а також за допомогою диспозитивних норм позначає можливі сфери застосування даного виду актів. Зазначені заходи дозволять учасникам корпорації оцінити можливості локального (корпоративного) нормативного регулювання і самостійно вирішувати, яким чином скористатися його перевагами для підвищення ефективності діяльності підприємства.

Отже, основним результатом дослідження стало виявлення сутності локального (корпоративного) нормативного акту, що знайшло відображення у визначенні цього поняття. Встановлено, що локальний (корпоративний) нормативний акт є вкрай гнучким регулятором, що дозволяє йому враховувати специфіку діяльності кожної конкретної корпорації. При цьому система таких актів створює цілісний рівень нормативного регулювання. Ці особливості обумовлюють переваги локальних (корпоративних) нормативних актів перед іншими джерелами корпоративного права.

Список використаних джерел:

1. Жорнокуй Ю.М. Суб’єктивне право як об’єкт корпоративних відносин. Актуальні проблеми приватного права: матеріали Міжн. наук.-практ. конф. (м. Харків, 27.02.2015 року). Х.: Право, 2015. С. 100-104.

2. Пальчук П.М. Корпоративне право: навч. посібник. К.: КНТЕУ, 2015.

3. Форманюк В. В. Реалізація локальних нормативно-правових актів. Актуальні проблеми держави і права. 2012. Вип. 68. С. 184-189. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2012_68_31 (дата звернення:05.04.2021).

 

БЕВЗ А.М.,

студентка  бакалаврського рівня вищої освіти,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник –

 к.ю.н.,  професор кафедри підприємницького та корпоративного права

МАРЧЕНКО В.Б.

 

ЮРИСДИКЦІЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ

 

         Закріплена в законодавстві України юрисдикція судів виступає в ролі певних меж в рамках яких суди відправляють правосуддя. З огляду на виключну значущість здійснення правосуддя в житті держави та суспільства потреба в юридично виваженому встановленню юрисдикції судів є запорукою ефективного здійснення ними своєї діяльності. Відповідно до Конституції України, а саме до ст. 6, державна влада в Україні здійснюється шляхом поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Всі ці гілки державної влади функціонують в межах наданих їм Конституцією повноважень та мають дотримуватися принципів такої діяльності, як от наприклад, що органи державної влади здійснюють тільки ті повноваження, які прямо закріплені за ними законодавством України.

          Юрисдикцією судів в доктринальних колах звикли називати коло справ, які даний суд має право розглядати й вирішувати. В ч. 3 ст. 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення[1]. Тобто, суд має повноваження розглядати та вирішувати справу у межах своєї юрисдикції, якщо має місце юридичний спір.

       Правильне встановлення юрисдикції судів  є настільки значущою проблемою, що на його важливість вказували такі загальновідомі інституції, як Європейський Суд з Прав Людини та Європейська Комісія. Так, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Белілос проти Швейцарії» від 29.04.1988 року вказав, що кожна людина має право на суд, встановлений закон, тобто відповідний орган має бути утворений на підставі закону та наділений повноваженнями вирішувати питання віднесені до його компетенції, на основі принципу верховенства права[2].

          Норми Господарського процесуального Кодексу України, які регулюють юрисдикцію господарських судів зазнавали значних змін увесь час свого існування. Тому необхідно звернути особливу увагу на сучасну редакцію відповідних норм.

          Так, юрисдикція господарських судів закріплена в статті 20 ГПК України та визначається, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності(крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках[6].

В 2019 році до статті 20 було внесено зміни і ч. 1 було доповнено пунктом 17 у зв’язку з запровадженням державно-приватного партнерства та початком приватизації об’єктів державної власності.

         Загалом, можна зазначити, що законодавець закріпив в нормах ГПК певний перелік відносин з порушенням яких учасники цих відносин мають повне право звертатись до господарського суду захистом своїх порушених прав та інтересів, окрім цього було закріплено територіальну юрисдикцію господарських судів, було також закріплено підсудність справ за вибором позивача та виключну підсудність господарських судів.

Хотілося б зазначити, що наведений законодавцем перелік суспільних відносин з порушенням яких пов’язується виникнення в господарського суду повноважень, щодо розгляду цих справ не є вичерпним. Це є цілком очевидним, адже господарські відносини є такими, що динамічно розвиваються й тому від законодавця вимагається приділяти найретельнішу увагу до цих відносин, та вчасно реагувати на останні зміни шляхом внесення відповідних змін до профільного законодавства. Зокрема, така особлива увага вимагається й до визначення юрисдикції господарських судів по вирішенню спорів, що виникають з відносин пов’язаних з господарською діяльністю суб’єктів господарювання.

Реформа процесуального законодавства яка не оминула стороною й юрисдикцію господарських судів значно розширила перелік справ, які підсудні господарським судам та й розтлумачила певні положення, які визначали б юрисдикцію цих судів. Але, знову ж таки, на практиці виявилось, що положення, які закріпив законодавець до кінця не є такими, що відповідають принципу юридичної визначеності. Тому, велика відповідальність була покладена на Велику Палату Верховного Суду, яка з 2018 року здійснює колосальну роботу, щодо розв’язання цих юрисдикційних спорів задля того, щоб особи могли звертатись до того суду, якому підсудна дана справа.

Загалом, ми вважаємо, що необхідність змін юрисдикції господарських судів в українській економіці та суспільстві назрівала вже дуже тривалий час, адже кількість справ, які розглядали господарські суди становила зовсім незначну частину від загальної кількості справ, які розглядались українськими судами. На нашу думку, у разі продовження здійснення ВПВС своєї діяльності, в найближчому майбутньому можна буде говорити про наближення до оптимального рівня врегулювання юрисдикції господарських судів.

 

Список використаних джерел

 

1.     Конституція України в редакції від 01.01.2020р. //Законодавство України // Офіційний сайт Верховної Ради України.- URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

2.    Белілос проти Швейцарії: Рішення Європейського Суду з Прав Людини. від 29.04.1988р. № 10328/83. URL: https://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/belilos-protiv-shvejcarii-postanovlenie-evropejskogo-suda/

3.    Господарський процесуальний Кодекс України від 16.08.2020р. // Законодавство України // Офіційний сайт Верховної Ради України.- URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text