ДАРАГАН Я.О.,

студентка бакалаврського рівня вищої освіти

 ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник: БАЛЮК І.А.

доцент, к. ю. н.

доцент кафедри підприємницького та корпоративного права

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

 імені Вадима Гетьмана».

 

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ

 

Фінансовий лізинг є досить перспективним фінансовим інструментом, що є вигідним як для лізингодавця, так і для лізингоотримувача. Так, проаналізувавши причини бурхливого розвитку лізингових операцій у світовій комерційній практиці за останні роки, Україна також вирішила «не пасти задніх» і вдосконалити діюче законодавство. Варто зазначити, що правові засади фінансового лізингу в нашій державі закріплюються вітчизняними нормативним актами: ЦКУ від 16.01.2003 № 435-IV; ГКУ від 16.01.2003 № 436-IV; ПКУ від 02.12.2010 № 2755-VI; Законом України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР (далі – старий Закон); Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-ІІІ та міжнародними нормативним актами: Конвенцією СНД «Про міждержавний лізинг» від 25.11.1998 № 997_179; Конвенцією УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» від 28.05.1988 № 995_263 [4, с. 23]. Важливою подією стало прийняття 04.02.2021 року ВРУ Закону України «Про фінансовий лізинг» (далі – новий Закон), який 13.06.2021 року набуде чинності. Він прийшов на заміну старого Закону і має на меті привести законодавство у відповідність з сучасними практиками та кращим світовим досвідом. Також була необхідність усунення суперечливих дефініцій та  тлумачень, що описують фінансовий лізинг, усунення колізій між загальним цивільним та специфічним фінансовим законодавством, створення необхідних умов для залучення через механізм лізингу реальних інвестицій. Пропоновані норми, зокрема, передбачають покращення державного регулювання лізингової діяльності та посилення захисту прав споживачів фінансових послуг. Новий Закон України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що фінансовий лізинг – це вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов’язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об’єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передбачає наявність хоча б однієї з ознак фінансового лізингу, встановлених цим Законом [2]. Дане визначення є набагато ширшим і зрозумілішим ніж у старому Законі [1].

Проаналізувавши текст документу, можу виділили основні положення, які він пропонує встановити: єдиний порядок регулювання відносин, пов’язаних з фінансовим лізингом та окремих його видів і форм; чіткі вимоги до форми договору фінансового лізингу, оскільки у старому Законі вони відсутні; розширене поняття «лізингодавець»; застосування до відносин, пов’язаних з фінансовим лізингом, загальних положень про купівлю-продаж, поставку, в частині набуття лізингодавцем у власність речі у продавця; істотні умови договірних відносин, пов’язаних із сублізингом; захист прав лізингоодержувачів та умови переходу права власності до лізингоодержувача; закріплення права лізингоодержувача - фізичної особи відмовитись від договору фінансового лізингу, та умови повернення лізингоодержувачем всіх платежів, сплачених лізингодавцем до такої відмови; механізм повернення предмету лізингу у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса; обов’язок лізингоодержувача у випадку дострокового розірвання договору фінансового лізингу повернути предмет лізингу у стані, в якому йому цей предмет лізингу був наданий у користування; включити фінансовий лізинг до диспозиції складу злочину, передбаченого статтею 222 КК (шахрайство з фінансовими ресурсами); встановити кримінальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, яке передане у фінансовий лізинг тощо.

Окрім оновлення профільного Закону, передбачається ще й доповнення таких нормативних актів: у Кодексі з процедур банкрутства пропонується конкретизувати, що в ліквідаційну масу підприємств не включаються об’єкти фінансового лізингу; Закон України «Про дорожній рух» буде доповнено переліком обов’язків водіїв, тобто у разі наймання ТЗ водій замість реєстраційного документа на транспортний засіб може пред’являти його нотаріально завірену копію разом з оригіналом або нотаріально завірену копію договору про наймання ТС; у Декреті КМУ «Про державне мито» ставки мита за нотаріальне посвідчення договорів фінансового лізингу передбачається встановити на рівні мит за нотаріальне посвідчення договорів застави. Відповідно до нового Закону, в ЦКУ планується розширити перелік речей, які можуть бути предметом лізингу; встановити обов’язок лізингодавця письмово повідомити продавця про те, що придбання майна здійснюється для подальшого передання в лізинг; більш чітко врегулювати особливості визначення права власності на предмет лізингу, а також наслідки визнання договору лізингу недійсним, а з метою уніфікації законодавства передбачено взагалі виключити положення про фінансовий лізинг з ГКУ [3].

Отже, я вважаю, що новий формат Закону дозволив врегулювати прогалини і колізії у лізинговій діяльності. Зокрема, вже в найближчий час, на мою думку, відбудеться посилення на законодавчому рівні захисту прав споживачів лізингових послуг, розшириться пропозиція на ринку довгострокових ресурсів для українських підприємств, і підвищиться їх конкурентоспроможність, та основне – в Україні розпочнеться розвиток стабільного, конкурентного та багатопрофільного  фінансового ринку.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.    Про фінансовий лізинг: Закон України від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР. Дата оновлення: 16.01.2004 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/723/97-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 13.04.2021).

2.    Про фінансовий лізинг: Закон України від 04.02.2021 р. № 1201-IX. Набере чинності: 13.06.2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text (дата звернення: 13.04.2021).

3.    Пояснювальна записка  до проекту Закону України про фінансовий лізинг від 29.08.2019 р. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66380

4.    Тридід О. М. Теоретико-практичні аспекти лізингової діяльності в Україні. Вісник Університету банківської справи Національного банку України. 2014. №(1)19. С. 22-30.

 

Дараган Я. О.

член гуртка «Актуальні проблеми господарського права» «Право», 4 курс

ДВНЗ «Київський національний університет імені Вадима Гетьмана», 

Науковий керівник – к.ю.н., доцент кафедри підприємницького та корпоративного права Кулага Е.В.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНУ: ПОРІВНЯННЯ З СВІТОВОЮ ПРАКТИКОЮ   

У сучасних умовах господарювання наявний фінансово-економічний та ресурсний потенціал нашої країни не дає можливості вітчизняній економіці забезпечити себе необхідними інвестиційними ресурсами. Тому без розв’язання проблеми достатнього фінансового забезпечення національної економіки перспективи модернізації виробництва, підвищення ефективності господарської діяльності та створення конкурентоспроможної економіки стають неможливими. Наявність іноземних інвестицій є невід’ємною передумовою розвитку національної економіки, що сприяє її входженню у глобальне бізнес-середовище та підвищує інвестиційну привабливість країни загалом. У ситуації, коли національна економіка опинилась у стані гострої кризи і характеризується розбалансованістю економічної системи, невизначеністю основних пріоритетних напрямів її розвитку, що у наслідку призводить до зменшення обсягів прямих іноземних інвестицій у національну економіку та уповільнення інвестиційної активності країни загалом, проблеми іноземного інвестування набувають особливої актуальності. 

Незважаючи на те, що залучення іноземних інвестицій завжди було одним із пріоритетів економічної політики нашої держави, обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну у розрахунку на душу населення залишається й надалі на доволі низькому рівні. Попри наявність в Україні низки потенційно сприятливих інвестиційних факторів (один із найбільших потенційно містких ринків в Європі; вигідне геополітичне розміщення; високий рівень природно-ресурсної забезпеченості; висока родючість ґрунтів; порівняно дешева висококваліфікована робоча сила; наявність наукового потенціалу; розвинена інфраструктура) інвестиційна діяльність у нашій країні й надалі залишається доволі ризиковою справою для закордонних інвесторів. Українською владою уже давно задекларована інноваційно-інвестиційна модель розвитку національної економіки, інвестиційний клімат в державі залишається ще доволі несприятливим [7].

Основними причинами, що перешкоджають залученню іноземних інвестицій в Україну, є: низький рівень довіри до влади, інтенсивне втручання органів державного адміністрування у сектор приватного бізнесу, наявність тіньової економіки, відсутність чіткої стратегії економічного розвитку країни, нестабільність у сфері оподаткування, складна політична ситуація, корупція та інші.

Попри це, доцільно відзначити, що у щорічному рейтингу інвестиційної привабливості Doing Business ‒ 2020, Україна за останній рік піднялася на 7 пунктів вгору і покращила свої позиції, зайнявши 64 місце серед 190 країн світу. Найбільший прогрес Україна продемонструвала у плані захисту міноритарних акціонерів та отримання дозволу на будівництво. Також слід відзначити, що міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s, у вересні 2019 року також підвищило довгостроковий суверенний кредитний рейтинг України в іноземній та національній валютах з рівня «В‒» до «В», а у березні 2020 року агентство Fitch Ratings підтвердило довгострокові рейтинги України в іноземній і національній валютах на рівні «B» із позитивним прогнозом. Поряд із цим можна констатувати, що нині Україна ще не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Так, індекс інвестиційної привабливості України на початку минулого року знизився до рівня 2016 р. і становив 2,85 бала із 5 можливих. У другій половині 2019 р. показник індексу інвестиційної привабливості незначно зріс і становив 2,95 бала, максимально наблизившись до нейтрального показника ‒ 3 бали [7]. 

Створюючи сприятливі умови для вкладання іноземного капіталу, оголошуючи про національний режим для нього, практично в усіх країнах світу процес залучення іноземних інвестицій в тій чи іншій формі регламентується: їхній приплив заохочують в одні галузі виробництва і обмежують в інші. На нашу думку, Україні слід ретельно переглянути правила доступу іноземних інвестицій та врахувати в державній інвестиційній політиці успішний світовий досвід. Наприклад, потенційні інвестори з-за кордону, що мають наміри інвестувати в Іспанію, Грецію, Францію, Нідерланди, Італію, Португалію та багато інших країн, повинні отримати або спеціальний урядовий дозвіл на здійснення капіталовкладень, або повідомити про це. Існує низка обмежень щодо напрямів та обсягів інвестування в багатьох країнах світу, оскільки їх політика направлена саме на захист національних виробників та інтересів. Такий інструмент може бути ефективним як для держави, так і для інвесторів. Для інвесторів – допомога в реалізації проектів, сприяння влади та гарантії в процесі реалізації інвестиційної діяльності, для влади – спрямування в пріоритетні сфери, контроль та запобігання ризикам.

В розвинених країнах існують обмеження на право власності на підприємства стратегічних галузей з боку іноземних інвесторів і ступені їх впливу і правомочності. Це стосується, насамперед, гірничодобувного, аграрного сектору, сфери послуг (транспорт, комунікації, фінанси і страхування ). Тобто, потенційні інвестори з-за кордону в багатьох розвинених індустріальних країнах (окрім США, ФРН, Італії і Швейцарії) повинні отримати спеціальний урядовий дозвіл на здійснення капіталовкладень. Та навіть якщо для трансферту капіталу не треба попереднього дозволу, іноземний інвестор має повідомити про нього компетентний державний орган з управління та контролю за інвестиціями у стратегічні сектори економіки: в США – Комітет з іноземних інвестицій, у Німеччині – спеціальний орган з контролю за іноземними інвестиціями. Спеціальний орган з контролю за іноземними інвестиціями, де дотримуються відповідності інтересам національної безпеки та антимонопольному законодавству створено також і у Китаї. Окрім того, у США налічується 42 види діяльності, які вважаються стратегічними. Рада безпеки може накласти вето на будь-яку угоду, в якій вбачатиме загрозу безпеці та національним інтересам країни. 

У багатьох країнах існує механізм контролю за поглинанням національних фірм зарубіжними інвесторами. Так, у Німеччині при захопленні 25 % акціонерного капіталу компанії інвестор зобов’язаний інформувати її про це. В Японії для встановлення закордонного контролю необхідне одностайне схвалення ради директорів корпорації. У Великобританії скупка іноземцями контрольного пакету акцій великих підприємств обробної промисловості може бути заборонена, якщо вона вступає у протиріччя з національними інтересами.

Що стосується залучення коштів в інфраструктурні об’єкти, то цікавим є досвід Туреччини, що займає 18-те місце в економіці світу. Основним інструментом країни стали спеціальні інвестиційні зони (СІЗ), в яких діють особливі податкові режими і пільгові умови для ведення бізнесу. Таких зон у Туреччині близько 200, і діляться вони на три види: технопарки, організовані промислові зони і вільні зони. На сьогодні у Туреччині зареєстровано близько 30 тис. іноземних компаній [5].

Отже, у сучасних умовах Україна постала перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційного процесу. Недостатнє інвестування веде до втрати конкурентоспроможності національної економіки, занепаду основного капіталу, спаду виробництва та збільшення собівартості продукції, що, в свою чергу, обумовлює загострення проблеми інвестиційних ресурсів, відтак — скорочення інвестиційної активності. Однак Україна в змозі подолати ці труднощі. Свідченням цього є те, що на сьогоднішній день в країні створено розвинуте правове поле для інвестування та законодавством передбачено всі необхідні гарантії діяльності для інвесторів. Практикою господарювання економічно розвинених держав світу доведено, що залучення та ефективне використання інвестиційного ресурсу є невід’ємною передумовою модернізації та зміцнення конкурентоспроможності окремої економічної системи.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 436-IV зі змінами. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15

2. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. № 959-XII зі змінами / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/959-12

3. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1560-12#Text 

4. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 196 р. № 93/96-ВР / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/93/96-%D0%B2%D1%80#Text 

5. Беззуб І. Іноземні інвестиції в українській економіці / І. Беззуб // Центр досліджень соціальних комунікацій НБУВ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2240:%20inozemni-investitsiji-v-ukrajinskij-ekonomitsi&%20catid=%208&Itemid=350 

6. Корнєва Ю. В. Практика залучення іноземних інвестицій до державного сектора  / Ю. В. Корнєва // Інвестиції: практика та досвід. – 2017. - № 18. – с.17-22

7. Пурій Г. М. Сучасний стан та основні тенденції залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України / Г. М. Пурій // Гроші, фінанси і кредит. – 2020. - № 44. – с. 199-203