Могиляста Ю. В.,

студентка Юридичного інституту

Науковий керівник: Чихірьов В.Л.,

ст. викл. кафедри підприємницького та корпоративного права

КНЕУ ім. Вадима Гетьмана

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАДАВАЧІВ ПЛАТІЖНИХ ПОСЛУГ

В наш час питання платіжних послуг є досить актуальним та важливим, оскільки все більшої популярності набирають безготівкові розрахунки. Однак всі чітко розуміють, що для належної реалізації всіх платіжних послуг необхідна чітка нормативна база. І відповідно не так давно в Україні було створено фактично «новий платіжний ринок», який однак ще не введений в дію. Відтак, нещодавно було прийнято новий закон «Про платіжні послуги», який є абсолютно новим в українському законодавстві, він набере чинності влітку 2022 року. Ми вважаємо, що це питання необхідно досконало проаналізувати та з’ясувати всі аспекти прийнятого закону, а також, надати загальну характеристику платіжним послугам та їх надавачам.

Загалом зараз в Україні існує не так багато нормативно-правових актів, які регулюють питання пов’язані з платіжними послугами, і взагалі відсутній спеціальний нормативно-правовий акт. Одними з основних актів у цій сфері є: Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки і банківську діяльність».

Ось що зазначають деякі вчені щодо цього питання: напрям регулювання розвитку платіжного обороту в Україні має бути спрямований на збільшення безготівкового обороту та зниження готівкового. Головною метою насамперед має бути зростання довіри населення до банків. Поступове зниження частки готівкового обігу на користь безготівкового має забезпечуватись з урахуванням загального стану економіки шляхом створення економічних стимулів розвитку безготівкових розрахунків. При цьому домогосподарства, підприємства та державні інституції використовуватимуть безготівкові платіжні засоби, включаючи інноваційні платіжні інструменти, обізнано та звично, з розумінням їх ефективності та безпеки здійснення платежів. Відповідно, повинні бути створені всі умови для безпечного та вигідного здійснення безготівкових взаєморозрахунків та існування сучасної і конкурентоздатної національної платіжної системи, а також відсутні будь-які бар’єри у доступі та використанні платіжних сервісів, що забезпечують безготівкове здійснення транзакцій, оскільки нові покоління клієнтів створюють попит на сучасні банківські сервіси, а банки матимуть можливість задовольняти попит новими технологіями та розвитком інфраструктури, що полегшуватиме здійснення безготівкових транзакцій [1].

До моменту прийняття закону України «Про платіжні послуги» в українському законодавстві не було визначено навіть поняття платіжних послуг. В той же час звертаємо увагу, що новий закон визначає поняття ще й  надавачів платіжних послуг, виділяючи серед них такі види: надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку, надавач платіжних послуг з ініціювання платіжної операції, надавач платіжних послуг з надання відомостей з рахунків, а також окремим видом є небанківський надавач платіжних послуг. Таким чином, вищезазначений закон є спеціальним у відношенні до феномену платіжних послуг.

Відтак, проаналізувавши всі нормативно-правові акти, які раніше охоплювали питання платіжних послуг, та порівнявши їх з новим законом, можна зробити наступні висновки.

Новий закон вводить багато нових понять, до прикладу, платіжних послуг та надавачів платіжних послуг (при тому виділяючи декілька їх видів), платіжний застосунок, платіжний додаток, пристрій, моніторинг та багато інших важливих для сучасності понять. Буде змінено поняття платіжних систем, зокрема зараз платіжна система визначається як платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів [2]. В той же час, згідно з законом України «Про платіжні послуги» платіжна система – це система для виконання платіжних операцій із формальними та стандартизованими домовленостями і загальними правилами щодо процесингу, клірингу або виконання розрахунків між учасниками платіжної системи [3].

Основою нашого дослідження є нещодавно прийнятий закон «Про платіжні послуги», тому варто звернутися безпосередньо до нього. Згідно з інформацією з пояснювальної записки вказаного закону, проєкт Закону України “Про платіжні послуги” був спрямований на імплементацію положень Директиви (ЄС) 2015/2366 про платіжні послуги на внутрішньому ринку від 25.11.2015р. та Директиви (ЄС) 2009/110/ЄС про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей і пруденційний нагляд за нею від 16.09.2009р. та пропонував запровадити дев’ять видів платіжних послуг, сім з яких є фінансовими платіжними послугами, а дві –  нефінансовими, що стають поширеними в державах Європейського Союзу та потребують окремого регулювання.

Метою прийняття закону є зміна підходів до правового регулювання платіжного ринку, розширення кола надавачів платіжних послуг та упорядкування їх діяльності на платіжному ринку, встановлення правил надання платіжних послуг в Україні, встановлення вимог до надавачів платіжних послуг, посилення захисту прав споживачів цих послуг, підвищення безпеки та ефективності надання платіжних послуг, сприяння інноваціям та приведення законодавства України у відповідність до законодавства ЄС [3].

Приймаючи цей закон, Верховна Рада України внесла зміни до багатьох нормативно-правових актів стосовно платіжних послуг та пов’язаних з ними понять. Це Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс України з процедур банкрутства, закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про Національний Банк України», «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та деякі інші закони України, які безпосередньо не стосуються фінансової сфери, однак також є важливими для платіжних послуг.

Новий закон «Про платіжні послуги передбачає такі нововведення: встановлення переліку фінансових та нефінансових платіжних послуг та коло їх надавачів; визначення вимоги до авторизації діяльності на ринку платіжних послуг; встановлення вимоги до надавачів платіжних послуг; визначення умов надання платіжних послуг; встановлення вимог до технологічних операторів платіжних послуг, до залучення агентів та третіх осіб до надання платіжних послуг; визначення видів платіжних інструментів та вимоги до їх емісії; встановлення вимог до порядку виконання платіжних операцій; визначення вимог до порядку отримання надавачами платіжних послуг доступу до рахунків користувачів; визначення загальних засад випуску та використання електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України в Україні; визначення  видів рахунків, які можуть відкриватися банками та небанківськими надавачами платіжних послуг, порядок їх відкриття та особливості функціонування платіжних рахунків; встановлення вимоги до захисту інформації під час виконання платіжних операцій; визначення загальних засад функціонування платіжних систем в Україні; встановлення вимог до державного регулювання платіжного ринку в Україні, його мети; встановлення відповідальності суб’єктів платіжних послуг [3].

І найважливіше закон закріплює вичерпний перелік надавачів платіжних послуг. Відтак, до надавачів платіжних послуг належать:

1) банки;

2) платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи);

3) філії іноземних платіжних установ;

4) установи електронних грошей;

5) фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг;

6) оператори поштового зв’язку;

7) надавачі нефінансових платіжних послуг;

8) Національний банк України;

9) органи державної влади, органи місцевого самоврядування[3].

Отже, закон України «Про платіжні послуги» є новим та, на нашу думку, важливим нормативно-правовим актом, який наблизить українське законодавство до стандартів Європейського Союзу. Завдяки цьому нормативно-правовому акту законодавство відповідатиме темпам розвитку сучасного ринку платіжних послуг.

Список використаних джерел:

1.   В.О.Назаренко Регулювання діяльності платіжних систем  у цивільно-правовому контексті / Юридичний науковий електронний журнал / №3 /2021 С. 114-116

2.   Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: закон України від 05.04.2001 №2346-ІІІ. Законодавство України. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2346-14#Text

3.    Про платіжні послуги: закон України  від 30.06.2021 №1591-IX. Законодавство України. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL:

4.              https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1591-20/conv#n223  

 

 

Могиляста Ю. В.,

студент рівня вищої освіти «Бакалавр»,

ДВНЗ «Київський національний

університет імені Вадима Гетьмана»

науковий керівник: Чихірьов В. Л.,

старший викладач кафедри підприємницького та корпоративного права

 

АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МІНІМАЛЬНОГО РОЗМІРУ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ ДЛЯ ТОВ І ТДВ

Конституція України визначає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Здійснення підприємницької діяльності в свою чергу повинно реалізуватися через низку організаційно-правових форм господарювання, які чітко визначені законодавством і серед яких особа має право обрати найбільш зручну для себе.

Сьогодні одними з найбільш популярних організаційно-правових форм господарських товариств є товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю, оскільки вважаються найбільш вигідними серед усіх інших видів.

Товариство з обмеженою відповідальністю-це господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном [1]. Не зважаючи на те, що в Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не передбачений мінімальний розмір статутного капіталу, державний реєстратор чи приватний нотаріус не проведе реєстраційну дію з первинної реєстрації товариства, якщо в нього не буде зазначена хоч якась сума статутного капіталу (тобто нуль гривень).

Як ми знаємо, одним з важливих аспектів створення будь-якого господарського товариства є статутний капітал, оскільки саме він відіграє важливу роль в діяльності товариства. Для акціонерного товариства законом встановлено мінімальний розмір статутного капіталу, який дорівнює 1250 мінімальних розмірів заробітних плат (надалі МЗП), на дату державної реєстрації.  Протягом існування Закону «Про господарські товариства», який регулював діяльність ТОВ і ТДВ до прийняття спеціального закону в 2017 році, розмір статутного капіталу для ТОВ і ТДВ був 625 МЗП, потім 100 МЗП і 1 розмір МЗП. Проте в чинному законодавстві для ТОВ і ТДВ мінімальний розмір статутного капіталу не передбачений, що викликає дискусію серед науковців і практиків.

Ми вважаємо, що розмір статутного капіталу доцільно було б передбачити для окремих галузей господарства, зокрема у публічній сфері, адже це буде доречним заходом для запобігання корупційним злочинам чи нечесної конкуренції серед господарських товариств.

Згідно з законодавством України розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Фактично закон зобов’язує засновників виключно на внесення статутного капіталу, не визначаючи його мінімального розміру.

Проте існують деякі обмеження щодо особливих видів діяльності. Так, якщо звернути увагу на діяльність з цінними паперами, то в законодавстві зазначено, що професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами, які створюються у формі господарського товариства та для яких операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами є виключним видом діяльності, крім випадків, передбачених законодавством, а також банками. При тому, торговець цінними паперами може провадити дилерську діяльність, якщо має сплачений коштами статутний капітал у розмірі не менш як 500 тисяч гривень, брокерську діяльність - не менш як 1 мільйон гривень, андеррайтинг або діяльність з управління цінними паперами - не менш як 7 мільйонів гривень [2]. Також для діяльності фондових бірж утворених у організаційно-правовій формі товариства з обмеженою відповідальністю, розмір статутного капіталу має становити не менш як 15 мільйонів гривень. Тобто якщо товариство планує займатися таким видом діяльності, то статутний капітал повинен відповідати зазначеним вимогам.

Також, статутний капітал відіграє важливу роль і для ТОВ та ТДВ, які беруть участь у публічних закупівлях, оскільки відповідно до ст.16 закону України «Про публічні закупівлі» замовник установлює один або декілька з таких кваліфікаційних критеріїв для участі в публічних закупівлях:

1) наявність в учасника процедури закупівлі обладнання, матеріально-технічної бази та технологій;

2) наявність в учасника процедури закупівлі працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід;

3) наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного (аналогічних) за предметом закупівлі договору (договорів);

4) наявність фінансової спроможності, яка підтверджується фінансовою звітністю [3].

Однак, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, як замовники згідно з ст.2 закону України «Про публічні закупівлі», досить рідко реально перевіряють наявність фінансової спроможності, яка підтверджується фінансовою звітністю.

Таким чином, господарське товариство, яке не має відповідної фінансової спроможності, не зможе взяти участь у державних закупівлях, якщо виявить таке бажання. Також, з цього стає зрозуміло, що орган, який організовує державні закупівлі повинен відразу перевіряти у учасника наявність можливостей та відповідного капіталу.

На нашу думку, не менш важливим аспектом було б визначити в законі України «Про публічні закупівлі» мінімальний статутний капітал для ТОВ і ТДВ, в тому числі і для інших суб’єктів господарювання, які беруть участь у тендерах чи укладають договори, сума яких становить більше 1 мільйона гривень. Тобто статутний капітал повинен визначатися пропорційно.  Наприклад, якщо мова йде про договір на виконання робіт на 2 мільйона гривень, то відповідно статутний капітал, наприклад, може бути визначений не менше 200 000 гривень (10% від очікуваної вартості закупівлі).

Така система допомогла б вдосконалити механізм вибору переможців публічних закупівель та уникнути корупційних випадків у цій сфері. Адже згідно з інформацією в ЗМІ досить часто товариства зі статутним капіталом 1000 і менше гривень перемагають у тендерах та укладають відповідні договори на мільйонні суми.

Так, за даними порталу Держзакупівлі.Онлайн, ТОВ «БудПромЛайн» зареєстроване 26 квітня 2019 року із статутним капіталом 1000 гривень, за 2020 рік брало участь у понад 200 тендерах, з них перемогло у 29 на сукупну суму 20,1 млн гривень. За рік ТОВ уклало 21 угоду сумою у 14,13 млн гривень, найчастіше замовником виступала Калинівська селищна рада. [4]

Отже, питання щодо невизначеності мінімального розміру статутного капіталу для ТОВ і ТДВ є досить важливим, оскільки його встановлення для певних галузей відіграло б значну роль в подоланні корупції в Україні та більшого захисту суб’єктів публічних закупівель. 

Список використаних джерел:

1.    Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю: закон України від 06.02.2018р. №2275-VIII. Законодавство України. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.   URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2275-19/conv#top (дата звернення: 17.04.2021)

2.    Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2001р. №3480-IV. Законодавство України. - URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3480-15#top (дата звернення: 17.04.2021)

3.    Про публічні закупівлі: Закон України від 25.12.2015р №922-VIII  Законодавство України. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.  URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/922-19/conv#top (дата звернення: 17.04.2021)

4.  Електронний майданчик «Держзакупівлі.Онлайн» [Електронний ресурс] https://www.dzo.com.ua/ (дата звернення: 17.04.2021)