Лісніковська Н.В.

«Право», 3 курс

ДВНЗ «Київський національний економічний

 університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент кафедри підприємницького та

корпоративного права Шаталова Л.М.

 

ЕЛЕКТРОНА ТОРГІВЛЯ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

 

За аналогією з іншими галузями, торгівля зазнала суттєвих змін і почала розвиватись завдяки триваючій цифровізації сучасного життя. Велика кількість споживачів практично з усіх країн отримують вигоду від онлайн-транзакцій та купівлі товарів онлайн загалом. Важливим фактором стала також пандемія COVID-19, яка на макрорівні завдала надзвичайної шкоди світовій торгівлі офлайн, але надала поштовх розвитку електронної торгівлі. За останні кілька років електронна торгівля стала невід’ємною частиною глобальної системи роздрібної торгівлі, а тому дослідження цього питання є надзвичайно актуальним.

Метою дослідження є відображення стану та перспектив розвитку електронної торгівлі в Україні, а також надання рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання захисту прав споживача в сфері електронної торгівлі.

Методологічну основу роботи складають загальнонаукові методи пізнання та обґрунтування сутності соціально-правових явищ та інститутів (методи системного аналізу, діалектичного розгляду явищ, подій і процесів, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, цивілізаційний метод, порівняльний).

Дослідження стану електронної торгівлі, а також впливу пандемії COVID-19 на її розвиток проводили вітчизняні науковці: Г.І. Купалова, Т.М. Артюх, О.В. Ковальова, Ю.Ю. Васильєв, Л.К. Гліненко, Т.В. Дубовик, С.С. Маловик, О.О. Синявська, тощо. Активні дослідження також проводили науковці інших країн світу, зокрема, В. Маккіббін, Р. Фернандо, А. Матту, Д. Менсбругге, К. Більдта, Т. Ву та інші.

 Проаналізувавши вагомий внесок авторів щодо сучасного стану електронної торгівлі та певних аспектів впливу пандемії на електронну торгівлю, варто зазначити наявність стрімких змін в цій сфері. Відповідно виникає потреба детального дослідження, узагальнення сучасного стану  ринку та вивчення  особливостей  електронної комерції в сучасних умовах в Україні та світі.

Слід зауважити, що сфера відносин електронної торгівлі регламентується досить розгалуженою системою нормативно-правових актів. Основним правовим актом, який регламентує Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів, є Закон № 675 «Про електронну комерцію». На такий вид торгівлі поширюються й положення таких базових нормативно-правових актів: Цивільний кодекс України, Закону № 1023 «Про захист прав споживачів», Закону № 2297 «Про захист персональних даних», Закону № 265/95 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закону № 2346 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та інші. Є й підзаконні нормативно-правові акти, зокрема Правила № 103 «Про затвердження Правил продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями», Правила № 206 «Про затвердження Порядку оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку», тощо. Однак, незважаючи на викладене, у вітчизняній нормативно-правовій базі велика кількість питань у даній сфері залишається неврегульованою, що нерідко призводить до порушення прав та інтересів фізичних та юридичних осіб. Отже, належне та ефективне правове регулювання та регламентація розглядуваних проблем на даний час є особливо актуальним.

Варто зазначити, що електронна торгівля - господарська діяльність у сфері електронної купівлі-продажу, реалізації товарів дистанційним способом покупцю шляхом вчинення електронних правочинів із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем [1].

Електронна комерція на сучасному етапі розвитку інформаційно-комунікаційних технологій  означає  не  лише  процес  купівлі-продажу товарів та послуг за допомогою Інтернету або автоматизацію деяких бізнес-процесів за рахунок  впровадження  системи  корпоративних порталів, а й додатково оптимізацію різних операцій на основі принципів самоорганізації, самоконтролю та контролю в автоматичному режимі [2, c. 2].

Споживачі можуть вибирати з різних онлайн-платформ для перегляду, порівняння та покупки необхідних їм товарів або послуг. Тобто, для індивідуальних споживачів надається велика кількість цифрових можливостей для здійснення покупок прямо з дому. Станом на 2020 рік на онлайн-торговельні майданчики припадає найбільша частка онлайн-покупок у всьому світі. Так, згідно з дослідженням громадської організації  «Союз споживачів України», у світі оцінюють оборот e-commerce на цей рік на суму близьку до $4 трлн, а в Україні прогнозується $4 млрд. Середні темпи зростання цього ринку в світі за 2020 рік – 12-14%, в Україні – приблизно 17%. Відповідно до проведеного дослідження, середньостатистичний покупець, який користується послугами онлайн-комерції, за рік витрачає приблизно $500 [3].

Разом з цим важливим для споживача є питання співвідношення ціни та якості, а також особистої безпеки. Багато осіб, які здійснюють покупки онлайн відчувають переживання щодо безпечності цього сайту чи інтернет-магазину, так як не до кінця впевнені в їх надійності.

Протягом останнього часу найбільшою популярністю серед українців користуються маркетплейси. Перевагою цієї бізнес-моделі є нижчі витрати на інфраструктуру і формування стосунків зі споживачами.

З усіх каналів електронної комерції в Україні найбільш поширений є B2C – бізнес – споживачу (англ. – Business-to-Consumer),  представлений,  переважно, у вигляді інтернет-магазинів та маркетплейсів, де здійснюється  продаж  товарів  кінцевому  споживачу. При цьому, найбільший обсяг потенційної аудиторії покупців зосереджується на таких популярних інтернет-майданчиках, як Prom, де частка прямого трафіка становить 19%, Rozetka – 30%, ОLX – 44%, Aliexpress – 50%. На Prom.ua в березні 2020 покупці зробили 124 тис. замовлень на продукти харчування [4]. Це майже вполовину більше ніж в минулому році. За даними OLX в березні 2020 року попит на товари для краси і здоров'я зріс на 84%, продукти харчування – на 110%, непродовольчі товари повсякденного попиту стали популярнішими на 345% [4, с. 4; 5 с. 45;].

На нашу думку, така статистика спричинена перш за все змінами з якими зіштовхнулось все людство у 2020 році, зокрема, з пандемією. COVID-19 здійснив помітний вплив на електронну торгівлю в цілому та вплинув на зміну поведінки споживачів в мережі Інтернет. Криза COVID-19 прискорила поширення електронної торгівлі за рахунок нових фірм, клієнтів і типів товарів.

Пандемія дала можливість споживачам отримати доступ до великої різноманітності товарів, не виходячи з дому, і дозволив компаніям продовжувати роботу, незважаючи на різні обмеження. Так у червні 2020 р. світовий роздрібний трафік електронної комерції досяг рекордних 22 мільярдів відвідувань у місяць, причому виключно високий попит був на повсякденні товари, такі як продукти харчування, одяг, а також роздрібні технічні товари [6, с.289-290].

На нашу думку, швидкий розвиток електронної торгівлі зумовлений тим, що навіть при невеликих витратах на створення інтернет-магазину та його функціонування, у підприємців з’являється доступ до значної кількості потенційних покупців, що в свою чергу приносить більший дохід та стабільну базу клієнтів.

Водночас з позитивним досвідом інтернет-торгівлі, існує і низка чинників, які негативно впливають на її розвиток. Серед основних варто виділити: розвиток кіберзлочинності, недостатній рівень надійності інтернет-магазинів, низька купівельна спроможність населення, недовіра до якості товару та неможливість побачити його споживання. Таким чином, найбільшими перешкодами для споживачів при онлайн-купівлі товару є недовіра та сумніви до продавця, тривалість доставки, проблематичність повернення товару, тощо.

Таким чином, стан електронної торгівлі в Україні значно активізувався. Більшість споживачів перейшли на купівлю предметів повсякденної необхідності в мережі Інтернет. Вважаємо, що зміни в електронній комерції є довгостроковими, так як купівля товарів онлайн спрощує життя людей. Водночас у споживачів виникли і різні проблеми, пов’язані з виходом в мережу, фінансовою доступністю, навичками і довірою, тощо.

Ми вважаємо, що для вирішення цієї проблеми необхідно, перш за все, з боку держави підвищити фінансову доступність серед споживачів, а також забезпечити якісний Інтернет-зв’язок по всій території України. Важливим аспектом є також зміцнення довіри до електронної торгівлі та сприяння її розвитку. Необхідно забезпечувати споживачам захист від недобросовісної практики у сфері електронної торгівлі та небезпечних товарів. Важливим є також нормативне забезпечення, відповідно до якого споживач може бути впевненим у надійності покупки та можливості її повернення.

Вважаємо доцільним запропонувати удосконалити законодавство, що регламентує відносини, які виникають у сфері електронної торгівлі. А саме, систематизувати та узгодити положення, які прописані в основних нормативно-правових актах щодо правової регламентації процесу електронної торгівлі.

Для покращення стану електронної торгівлі, на нашу думку, власникам інтернет-магазинів варто надавати клієнтам необхідну та потрібну інформацію на сайті; забезпечити зрозумілість та доступність взаємодії з інтернет-платформою для покупок; надати споживачу можливість порівняння товару; забезпечити такі інструменти як рейтинги, відгуки; забезпечити комфортні умови для покупок; створити зручне в використанні інтернет- середовище, в якому споживач зможе без сумнівів обрати потрібний товар. 

 

Література:

1.   Про електронну комерцію : Закон України від 03.09.2015 № 675-VIII // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/675-19 (дата звернення: 05.05.2021).

2. Нікітенко К. Роль електронної торгівлі в підвищенні якості взаємодії держави, бізнесу та суспільства. Економіка та суспільство. 2021. №24. С.5  URL: https://doi.org/10.32782/2524-0072/2021-24-17  

3. Дослідження щодо ситуації на ринку електронної комерції в Україні, 2020. Дані сайту громадської організації «Союз споживачів України». URL: https://www.consumers.support/?p=7149

4.  Кузьо Н., Косар Н., Мельниченко І. Електронна комерція в Україні: сучасний стан, галузеві особливості та організаційні форми. Маркетинг і цифрові технології. Том 5. №1. 2021. С 27-41. URL: http://mdt-opu.com.ua/index.php/mdt/article/view/128/115

5.   Купалова, Г. І., Артюх, Т. М., & Бодяковська, А. В. Стратегія розвитку електронної комерції в період пандемії COVID-19. Підприємництво і торгівля, (28), 40-48. 2021. URL: https://doi.org/10.36477/2522-1256-2021-28-06

6. Тютюнник С.В., Тютюнник Ю.М. Розвиток електронної торгівлі: світовий та вітчизняний досвід. Збірник наукових статей за матеріалами VІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми соціально-економічних систем в умовах трансформаційної економіки» 2021. С. 288-291. URL: http://dspace.pdaa.edu.ua:8080/bitstream/123456789/10552/1/%D0%A2%D1%8E%D1%82%D1%8E%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D0%A1.%D0%92.%2C%20%D0%A2%D1%8E%D1%82%D1%8E%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D0%AE.%D0%9C..pdf

 

Кондратенко К.В.

«Право», 3 курс

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент кафедри підприємницького та 

корпоративного права Шаталова Л.М.

 

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЦИФРОВІЗАЦІЇ МЕДІАЦІЇ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ

У Концепції вдосконалення судочинства для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів підкреслюється важлива роль медіації, а з урахуванням проблем сьогодення й роль дистанційної медіації. Сам процес медіації є корисним, але майже невідомим у нашій країні. Наразі помітно зростає зацікавленість у послугах медіаторів, але споживачі ще недостатньо знайомі з цим ефективним альтернативним механізмом захисту своїх прав.

Здійснюючи свої права, споживач досить часто змушений їх захищати від порушення з боку продавців (виробників, виконавців) та інших осіб. При виникненні спорів щодо захисту прав споживачів більшість споживачів неохоче звертаються до офіційних судових органів, особливо коли вартість предмета спору невелика. Відповідно, у країнах ЄС популярними є альтернативні способи вирішення спорів, які використовуються для вирішення спорів між споживачами та підприємствами, розгляду групових спорів. Так, в Україні вже створено недержавні організації: Асоціація груп медіації України, Український центр порозуміння, які підтримують розвиток медіації. Важливим кроком на шляху запровадження на законодавчому рівні інституту медіації в Україні шляхом імплементації кращих європейських та світових стандартів  стало прийняття Верховною Радою за основу законопроект "Про медіацію". Серед переваг законопроекту відзначено те, що передбачається визначити права й обов’язки медіатора та сторін медіації, порядок проведення медіації, вимог до договору про медіацію та до угоди про врегулювання конфлікту (спору) за результатами медіації [1, с.198-199 ].

Пандемія COVID-19 назавжди змінила сучасну реальність, ставши серйозним викликом для суспільства, економічної стабільності та забезпечення захисту прав і інтересів кожної людини, починаючи із основоположного права на медичну допомогу, захист здоров’я та безперешкодного доступу до правосуддя. Відсутність законодавчого врегулювання можливості здійснення медіаційних процесів загалом та безпосередньо у сфері захисту прав споживачів в Україні значно ускладнює доступ до правосуддя великої кількості верств населення.

Законодавче врегулювання медіації та врегулювання питання онлайн-правосуддя та використання онлайн способів альтернативного вирішення спорів може мати наслідком значне зменшення навантаження на судову систему та забезпечить населенню доступ до правосуддя.

У зв’язку з пандемією активно почало обговорюватися питання щодо запровадження онлайн-медіації, оскільки суттєвого ускладнення зазнала діяльність медіаторів, з’явилася необхідність проведення медіацій у дистанційній формі. Тому особливої актуальності набувають питання врегулювання на законодавчому рівні можливості застосування альтернативних способів вирішення спорів як частини трансформаційного процесу судової системи, з особливим акцентом на споживачів, включаючи онлайн-медіацію з метою забезпечення реалізації основоположних прав людини та підвищення ефективності судової системи.

Дослідження проблеми було здійснене за допомогою поєднання в процесі наукового пізнання загальнонаукових і спеціально-наукових методів, зокрема: системно-структурний і функціональний – для встановлення переваг та недоліків медіації; історичний та компаративістський – під час вивчення досвіду зарубіжних країн та розгляду становлення в Україні; формально-догматичний – під час аналізу законодавства.

Питанням захисту прав споживачів в цілому, а також альтернативним способам вирішення спорів за участю споживачів присвячено велику кількість робіт, що обумовлено особливим правовим статусом цих суб’єктів, інтереси яких є предметом охорони та захисту з боку держави. Дослідженням питання медіації в Україні займались такі науковці як О. М. Головко, М. М. Розумна, Т. С.  Кисельова, О. Ю. Черняк та ряд інших. При цьому важливо звернути увагу на той факт, що в сучасній науковій доктрині майже відсутнє дослідження питання онлайн-медіації.

 Деякі науковці наголошують на обов’язковості застосування процедур з примирення перед зверненням до державного суду. Безумовно, особі має бути забезпечена можливість застосування медіаційних практик. Однак, на думку О. М. Головко, не застосування нею такої можливості не повинно унеможливлювати її право на звернення до суду [2, с.144-145].

З точки зору захисту прав споживачів, цей підхід може бути ефективнішим за традиційний судовий розгляд справи. Тим більше, що споживачів, зазвичай, відлякує складність та формалізм судового процесу, значні матеріальні та часові затрати. Як наголошується в Концепції вдосконалення судочинства для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, держава повинна сприяти розвитку таких недержавних інституцій як третейські суди, посередники (медіатори) тощо, які допомагають залагодити спір, не доводячи його до суду.

Початок пандемії спричинив низку проблем, які тепер постають перед медіаторами. Наразі дедалі важче проводити повноцінну процедуру медіації. Наприклад, під час заслуховування сторін важливо мати не лише зоровий контакт, але і певні довірчі відносини зі сторонами задля вдалого проведення медіації. На цьому ж етапі діяльність медіатора характеризується ставленням уточнюючих питань, які допоможуть сторонам краще зрозуміти один одного. Одним із важливих принципів медіації є конфіденційність. Конфіденційність полягає у тому, що медіатор повинен тримати у таємниці і не розголошувати інформацію, яку він отримав під час спілкування зі сторонами або в процесі медіації [2, с.146-147].

Дистанційна медіація має як переваги, так і недоліки, зокрема серед переваг варто зазначити:  

Ø  значно полегшується вирішення суперечок за згодою сторін в онлайн форматі, коли сторони зберігають власні повноваження щодо прийняття рішень, а не передають такі повноваження судді;

Ø  сеанси можна організувати швидше, та вони будуть доступні для всіх, хто їх відвідує, незалежно від місця їх знаходження;

Ø  день посередництва може проходити за допомогою різноманітних онлайн-платформ, які використовуються окремо або в поєднанні, включаючи Skype, Zoom, FaceTime, GoToMeeting, телефон та електронну пошту [3, с.70-71].

Щодо недоліків, то головним, на мою думку, є наявність потенційних технічних перешкод, що можуть унеможливити процес – тому що не завжди є можливість доступу до мережі або пристрою, що міг би вдало виконувати своє призначення. Тому для медіатора режим онлайн роботи є досить великим викликом, який покладає більшу відповідальність та навантаження під час здійснення своєї роботи.

Також, я вважаю, що перш за все у становленні інституту альтернативних способів захисту прав споживачів значну роль можуть відіграти представники засобів масової інформації, які будуть не тільки поширювати інформацію про позасудові способи розгляду позовів, а й матимуть нагоду висвітлювати безпосередньо ці процеси. Саме через підвищення рівня обізнаності населення України і відбудеться стрімкий її розвиток.

Звертаючись до практики Європейського Союзу, варто зазначити, що перші кроки до поступового впровадження альтернативних способів вирішення спорів здійснювались і до початку пандемії. Європейська правова система спрямована на заохочення сторін використати належні правові процедури для вирішення спору, а не тільки отримати доступ до судової системи. Відповідно, законодавство ЄС давно містить положення про медіацію. При цьому 10 червня 2020 року Європейська комісія з питань ефективності правосуддя (CEPEJ) під час спеціальної заочної пленарної зустрічі затвердила Декларацію «Вивчені уроки і виклики, з якими стикнулася судова влада протягом і після пандемії COVID-19». Зазначена Декларація встановила 7 основних принципів, на яких повинні зосередитися уряди країн з метою забезпечення нормального функціонування судової системи. Серед них важливе місце займає принцип забезпечення доступу до правосуддя, в якому, як зазначається, повинні бути враховані забезпечення доступу до правосуддя альтернативними засобами, такими як онлайн-сервіси або посилення доступу до інформації через веб-сайти суду та інші засоби комунікації (телефон, електронна пошта тощо). Поглиблені консультації та координація з усіма фахівцями з питань правосуддя (включаючи юристів, правоохоронців, посередників та соціальні служби) допоможуть забезпечити належний рівень доступу до них. Таким чином, Європейська комісія з питань ефективності правосуддя фактично рекомендувала судам залучати посередників з метою забезпечення доступу до правосуддя [4, с.148-149].

Багато проблем, з якими стикаються споживачі, можуть бути розв’язані шляхом примирення, причому безкоштовно, через безпосереднє звернення до продавця чи постачальника послуг. Європейська Комісія розробила спеціальну форму подання скарг, яка має допомогти як покупцям, так і продавцям у вирішенні спорів між ними. Цю форму можна застосовувати для вирішення спорів з постачальниками з будь-якої країни Європейського Союзу, її перекладено на 11 мов [4, с.201-202].

Отже, система правосуддя через коронавірус хоча і почала працювати більш повільно, але, тим не менш, повинна продовжувати забезпечувати вирішення спорів та захист прав і інтересів сторін. Відповідно, сьогодні оптимальним варіантом для сторін є ініціювання або відновлення врегулювання спору за допомогою медіації чи іншої форми альтернативного вирішення суперечок. Питання відносно перспектив проведення медіації в дистанційній формі все ж таки залишається відкритим і потребує правового врегулювання.

Підсумовуючи, можна запропонувати такі шляхи покращення та розповсюдження онлайн-медіації на території України:  

Ø  Передусім варто прийняти Закон України «Про медіацію». Вказаний закон має містити положення про онлайн-медіацію, її визначення, наслідки застосування та повноваження медіатора і сторін такої медіації.

Ø  Необхідно запровадити консультаційні центри, які зможуть надавати консультації щодо застосування процедур медіації;

Ø  Ввести модель первинного вирішення спорів шляхом застосування альтернативного способу вирішення спорів у першій інстанції, в тому числі за допомогою Інтернету;

Ø Необхідно зосередитись на тому, які технології та інтегровані програмні онлайн системи повинні бути використані для сталого розвитку і забезпечення вільного доступу користувачів до такої онлайн-системи. Тобто, варто розробити онлайн-платформи, що будуть відповідати вимогам українських законодавчих реалій, та забезпечити ознайомлення та вільний доступ громадян – потенційних учасників процесу медіації.

 

Література:

1.     Черняк О.Ю. Практика застосування альтернативних способів вирішення спорів про захист прав споживачів: досвід ЄС та проблеми запровадження в Україні.

1.Міжнародне приватне право: розвиток і гармонізація. 2019. С.198-202. URL: http://www.univer.km.ua/statti/chernyak_o.yu._praktyka_zastosuvannya_alternatyvnykh_sposobiv_vyrishennya_sporiv_u_sferi_zakhystu_prav_spozhyvachiv_dosvid_yes_ta_problemy_zaprovadzhennya_v_ukrayini_7.pdf

2.     Головко О. М. Право на інформацію щодо альтернативних методів вирішення спорів. Інформація і право. 2019. Вип. № 1 (28). С. 144-151. URL: http://ippi.org.ua/sites/default/files/18_5.pdf

3.     Кисельова Т.С. Альтернативні способи вирішення спорів у контексті судової реформи в Україні. Звіт у рамках проекту Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні». 2017. С. 1-78. URL: https://www.integrites.com/wp-content/uploads/2018/07/Council-of-Europe-PUBLICATION.pdf

4.     Розумна М.М. Актуальні проблеми та перспективи розвитку альтернативних способів урегулювання спорів в Україні: онлайн-медіація та посередництво. Підприємство, господарство і право. 2020. С.147-153.

 

Присяжнюк О.В.

«Право», 4 курс

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент,

професор кафедри підприємницького та

корпоративного права

Кикоть П.В.

 

РОЛЬ ПРАВОВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ ЩОДО АСОЦІАЦІЇ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ

 

В останні десятиліття відбуваються докорінні зміни європейського правового простору, що пов’язано з розширенням Європейського Союзу. Основними компонентами цих процесів є інформаційний і фінансовий чинник, а також безпрецедентне дотепер зростання транскордонного руху як чинника виробництва, що впливає на формування транспортних коридорів міжнародного значення. Під впливом нових геоекономічних умов Україна зіткнулася з необхідністю вибудовування власної моделі економічного розвитку та макроекономічної стабілізації, яка спрямована на зведення до мінімуму наслідків дезінтеграції на економічному просторі СНД і активізацію інтеграції економіки в нову, конкурентно-інтегровану систему європейських господарських зв’ язків.

У цьому контексті основним системоутворювальним вектором економіки виступає транспортна галузь, яка зіштовхнулася з проблемою структурної інтеграції в транспортну інфраструктуру Європи. Роль транспортної системи України зростає. Вона стає частиною складної ефективної системи транспортних коридорів у європейській економіці, тобто тієї системи, яка повинна безперебійно забезпечувати міжнародний рух товарів, послуг, виробничих, фінансових і трудових ресурсів.

Зокрема, Хромов О.І. зазначає, що компетенція Європейського Союзу у сфері транспортної інтеграції та кооперації досить значна. Європейський Союз визначає загальні правила міждержавних транспортних перевезень, формує умови надання транспортних послуг перевізниками-нерезидентами в країнах Європейського Союзу, визначає заходи транспортної безпеки та ліцензійний порядок надання транспортних послуг. Транспортна політика здійснюється шляхом координації зусиль країн-учасниць Європейського Союзу, що також базується на принципах лібералізації та гармонізації [3, с. 5].

Вважаємо, що шляхом встановлення єдиних спільних правил діяльності в рамках загального ринку зникають перепони та відмінності, що існують у транспортному законодавстві країн-членів Європейського Союзу. Виправданість зусиль, що здійснюються Європейським Союзом у цьому напрямку, визначається значущістю перевезень як важливої складової розвинутої економіки.

Так, Рудік Н.М. звертає увагу, що регіональна транспортна співпраця може стати особливим типом інтеграції в Європі. Становлення чотирьох спільних просторів між Україною і ЄС значною мірою може відбуватися не через прийняття глобальних і всеосяжних рішень і документів, а в процесі ступеневої взаємодії на нижчому рівні з конкретних (навіть приватних) питань (це виправдано, насамперед, для економічного простору і простору в сфері науки, освіти та культури), причому співпраця на регіональному рівні може виявитися особливо плідною [2, с. 35].

На нашу думку, ці процеси не тільки вплинуть на майбутній розвиток західних областей, але й створять кращі можливості для входження всієї держави в Спільний європейський економічний простір.

У свою чергу, Довженко Є.В. зазначає, що для підвищення ефективності регіонального економічного співробітництва необхідно сприяти диверсифікації його форм і напрямів, посилювати підтримку найефективніших варіантів поглибленої виробничої кооперації, підтримувати інтеграційну взаємодію малих і середніх фірм, що функціонують у регіоні. Однак слід враховувати, що значна соціально-економічна диференціація в західному регіоні неоднозначно впливає на інтеграційні процеси: існують, і позитивні, й негативні наслідки економічного розриву в сфері зовнішньої торгівлі, виробничої кооперації, інвестування та трудової міграції [1, с. 14].

Звичайно, імплементація спільних правил доступу до автотранспортного ринку виступає важливим інструментом європейської економічної інтеграції, насамперед має на меті зробити максимально ефективним регулювання ринку транспортних послуг європейських держав.

В свою чергу, впровадження у найближчому майбутньому вимог зазначених регламентів сприятиме налагодженню більш прозорих партнерських відносин між Україною та державами ЄС, дозволить посилити позицію України у переговорному процесі щодо лібералізації перевезень, які здійснюються автомобільним транспортом, забезпечить виконання норм, що передбачені проектом Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, у той час як вітчизняні автомобільні перевізники матимуть прозору систему допуску до ринку автотранспортних перевезень.

Запровадження перехідного етапу поступово підготує національних автомобільних перевізників до нових умов роботи, що безперечно та позитивно відобразиться на ринку автотранспортних послуг.

Отже, пов’язування об’єктів транспортної інфраструктури з територією та необхідністю врахування тенденцій економічного розвитку регіону, а також регіональною політикою, є пріоритетом Європейського Союзу. Зокрема, це важливо і в контексті необхідності розвитку рівноправних, взаємовигідних зв’язків України та зарубіжних країн.

Очевидно, що виявлення пріоритетних секторів і галузей національної економіки – надзвичайно складний процес. У свою чергу, специфічні особливості розвитку центральноєвропейських країн (наприклад, вузька міжнародна спеціалізація на виробництві високоякісної, одночасно науко- і трудомісткої продукції) можуть розглядатися як перспектива для економіки України загалом.

 

 Література:

1. Довженко Є.В. Закон – основний регулятор правовідносин в транспортній сфері. Юридичний вісник. 2016. № 1 (26) С. 14-18.

2. Рудік Н.М. Вплив процесу європейської інтеграції на європеїзацію державного управління в Україні. Аспекти публічного управління. 2015. № 1(1). С. 34 – 40.

3. Хромов О.І. Гармонізація законодавства в сфері регулярних автобусних перевезень. Часопис академії адвокатури України. 2017. № 20.С. 1 – 10.