КАДІН Я., гр.ЮП-406,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник – к.ю.н., професор кафедри

підприємницького та корпоративного права МАРЧЕНКО В.Б.

 

 

ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ОЦІНКИ ДОКАЗІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

 

Оцінка доказів у господарському судочинстві являє собою завершальний етап дослідження доказів і відіграє важливу роль у прийнятті рішення по суті справи. Більш того, враховуючи особливу роль судді у даному процесі постає необхідність визначити критерії оцінки доказів, її наслідки для вирішення справи по суті у господарському процесі.

Питаннями дослідження оцінки доказів у господарському судочинстві займались такі науковці як Бойко В. Ф., Бабенко В. В., Вишинський А. Я., Коваленко А. Г., Ніколенко Л. М., Степанова Т. В., Решетнікова І. В., Чернадчук В. Д. та інші вітчизняні вчені. Їхні праці спрямовані на дослідження інституту доказів та доказування у господарському судочинстві та у загальному розглядається питання оцінки доказів крізь призму судового процесу в межах господарського процесуального права.

У першу чергу варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) доказами вбачаються будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи [1].  У свою чергу суд повинен оцінити надані сторонами дані, що можуть доказувати або спростовувати факти, на які сторони посилаються при доведенні своєї позиції. Саме за результатами оцінки доказів суддя приймає рішення по суті справи, що визначає оцінку доказів як важливий етап при вирішенні справи.

У відповідності до ст. 86 ГПК України під оцінкою доказів судом слід розуміти діяльність суду щодо оцінки наданих даних учасниками справи за власним внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів [1].

На нашу думку, важливим положенням є ч. 2 наведеної статті, оскільки вона встановлює, що жодні докази не мають для суду встановленої сили і суд повинен оцінити належність, достовірність та допустимість кожного доказу окремо.  Цікавим вбачається той факт, що наведене положення не містить згадки про вірогідність доказів як ознаку, що суд має оцінити за внутрішнім переконанням. У той же час, ч. 2 ст. 79 ГПК України передбачає, що питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання [1]. Вбачається, що наведена невідповідність є недосконалість юридичної техніки законодавця при формулюванні основних положень щодо оцінки доказів в рамках однієї статті ГПК України.

Якщо звертатись до поглядів науковців, то наприклад В. Ф. Бойко [2, с. 100], що торкав у своїх роботах поняття внутрішнього переконання судді як неоднозначного терміну щодо діяльності суду з оцінки доказів, вбачав під цим поняттям сукупність життєвого досвіду та правосвідомості зокрема, що у своєму поєднанні дають змогу оцінити належний фактаж даних у справі з метою її вирішення в рамках сутності права та його принципів.  Загалом, учені мають дві основі позиції щодо правової регламентації оцінки доказів у господарському судочинстві. Одна позиція вбачає, що оцінка доказів являє собою процес мислення судді, а отже – не може бути врегульована нормами права. Інша позиція передбачає можливість врегулювання правовими  нормами цю розумову діяльність суду, але лише частково, шляхом закріплення в нормах законодавства, наприклад, принципів права, що є вихідними положеннями будь-якої галузі та на які має спиратись суддя при розгляді доказів [3, с. 134].

Правильна оцінка судом доказів має велике значення для винесення законного та обґрунтованого рішення у справі. Оцінка судових доказів - це не лише логічна операція, але й складовий елемент усього процесу доказування, що врегульований нормами процесуального права. У зв'язку з тим, що оцінка доказів уключає такий компонент як психічну діяльність суб'єктів пізнання - він наділений суб'єктивним фактором, який може негативно впливати на принцип об'єктивності розгляду справи. Проте, судова діяльність відіграє важливу роль у діяльності держави саме з огляду на суб’єктивний характер такої діяльності. Мається на увазі, що діяльність судді як особи, що реалізує судову владу в Україні вимагає певної сукупності життєвого досвіду, належного рівня правосвідомості, юридичних знань та навичок, логічного та аналітичного мислення, що у своєму поєднанні і забезпечать належний, всебічний, об’єктивний та справедливий розгляд справи. У цьому контексті оцінка доказів судом корелюється із вимогами щодо осіб, які претендують на зайняття посади судді.

Таким чином, оцінка доказів судом відіграє важливу роль у розгляді справи в рамках господарського судочинства з огляду на те, що це завершальний етап, який передбачає розумову діяльність власне судді, що розглядає справу – це додає процесу суб’єктивний аспект. У цьому розрізі, важливим постає питання особи судді, його досвіду та рівня правосвідомості, а також розуміння сутності права та його реалізації. На нашу думку, оцінка доказів судом у господарському судочинстві повинна відбуватись ще і в рамках врахування особливостей господарсько-правових відносин, які мають достатньо специфічний характер з точки зору їх відмінності від будь-яких інших правовідносин.

 

Список використаних джерел:

1.    1. Господарський процесуальний кодекс України: закон від 06.11.1991 р. № 1798-XII (в ред. від 16.08.2020 р.). // Відомості Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12

2.    2. Бойко В. Ф. Судова реформа в Україні: стан і перспективи: навч. посібник. Київ: МАУП, 2004. 176 с.

3.    3. Мелех Л. В. Оцінка доказів як заключний етап процесу доказування. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2015. № 1. С. 132-142.

Кадін Я. І.,

«Господарське право», 4 курс,

ДВНЗ «Київський національний економічний 

університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент 

кафедри підприємницького та корпоративного права Шаталова Л.М. 

DEADLOCK: МОЖЛИВОСТІ ВИРІШЕННЯ В РАМКАХ ЗМІН КОРПОРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Існування корпоративних договорів та їх практичне застування є поширеною практикою в іноземних юрисдикціях, оскільки таке застосування договірного регулювання спрощує реалізацію прав та обов’язків учасників корпоративних відносин. В Україні корпоративний договір не є поширеною практикою з огляду на відсутність належного правового регулювання та незначну поширеність наведеного інституту. Більш того, останні зміни законодавства, що регулює діяльність господарських товариств, стали поштовхом для якісних змін корпоративних відносин між учасниками. Однак внесені зміни не врегулювали всі проблемні питання з якими стикаються учасники та засновники, зокрема, питання вирішення безвихідних ситуацій. 

Тому визначення поняття та сутності вирішення безвихідних ситуацій (deadlock), законодавчої регламентації даного явища та можливостей вирішення між учасниками господарських товариств в межах корпоративного договору є актуальним питанням. 

В господарських товариствах з'явилась можливість передбачати порядок вирішення безвихідних ситуацій (deadlock). Під терміном «deadlock» слід розуміти ситуації, коли жоден учасник або акціонер товариства не має достатньої кількості голосів, щоб ухвалити рішення без підтримки зі сторони інших учасників або акціонерів. В країнах англосаксонської правової системи відомі, зокрема, такі механізми вирішення безвихідних ситуацій як: «російська рулетка», «техаська перестрілка», спільний продаж, тощо. Кожен з цих механізмів передбачає викуп одним учасником або акціонером частки іншого, або спільний продаж часток третім особам. Згідно положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів» [1], сторони корпоративного договору можуть обрати будь-які із зазначених механізмів корпоративного управління для вирішення безвихідних ситуацій, що можуть виникнути під час ведення спільного бізнесу.

Deadlock або безвихідна ситуація (глухий кут, безвихідь), якогось єдиного україномовного звучання практика ще не виробила. Ситуація Deadlock – полягає у перманентній неможливості колегіального органу господарського товариства (загальних зборів, наглядової ради, ради директорів, правління) прийняти рішення в межах своєї компетенції, що призводить до фактичного гальмування подальшої діяльності товариства [2]. 

Досліджуючи діюче законодавство України, ми можемо дійти висновку, що наразі у законодавстві відсутній термін, що визначав би безвихідну ситуацію як особливого роду корпоративний конфлікт. Більш того, законодавчо в цілому не врегульовано питання безвихідних ситуацій, хоча судова практика свідчить про наявність такого проблемного аспекту на практиці. 

У науковій літературі використовуються різноманітні терміни на позначення ситуацій, в яких учасники чи засновники не можуть дійти згоди щодо певних рішень. Так, поширеними є терміни «безвихідна ситуація», «корпоративний тупик», «тупикова ситуація», «deadlock» тощо. 

Як визначають юристи-практики, партнери заходять у безвихідну ситуацію якщо їх частки у статутному капіталі співвідносяться 1:1, або у жодного з них, або групи учасників, що діють спільно, не вистачає голосів для прийняття рішення. Виникнення безвихідної ситуації не обов’язково завдає непоправної шкоди товариству. Можливі випадки, коли при наявності безвихідної ситуації підтримання статусу кво є прийнятним для компанії. Проте в інших випадках виникнення безвихідної ситуації може паралізувати роботу всього або значної частини бізнесу. Врешті-решт, при неможливості досягнення компромісу, його власники прагнуть віднайти правові шляхи вирішення проблеми, єдиним нормативним врегулюванням якої та найбанальнішим є ліквідація товариства. Так, прибуткова діяльність може потерпіти крах в один момент, але якщо завчасно передбачити всі сценарії розвитку подій, запобігти йому можна за допомогою корпоративного договору [4].

Для успішного регулювання вирішення «тупикових ситуацій» спершу необхідно чітко закріпити поняття (характеристики та умови) безвихідної ситуації, після чого визначити ключові питання, за якими вони можуть виникнути. Так, наприклад, доцільно було б додати зміни до статуту, де розкрити визначення безвихідної ситуації,  встановити механізми її вирішення шляхом закріплення повноважень органів товариства, можливостей збільшення чи зменшення статутного капіталу. Також варто передбачити шляхи вирішення питань з контрагентами, стратегічними напрямками розвитку, повноважень щодо укладення правочинів. На нашу думку, можливо у статуті закріпити й інші положення, які дозволили б максимально врегулювати та забезпечити неможливість виникнення безвихідної ситуації у цілому. 

Таким чином, для підвищення ефективності врегулювання «тупикових ситуацій» та посилення гарантій сторін щодо виконання їхніх домовленостей та привабливості корпоративного договору загалом, необхідно на законодавчому рівні передбачити найбільш поширені шляхи вирішення «тупикових ситуацій», керуючись практикою іноземного досвіду. При цьому,  в українське законодавство, що регулює виконання судових рішень доцільно включити положення, які дозволяли б суду забезпечити примусове виконання сторонами своїх договірних зобов’язань, пов’язаних із врегулюванням «тупикової ситуації» (зокрема, придбати чи продати частки (акції) за визначеною ціною, як це передбачено корпоративним договором) [3].

Правова регламентація зазначених правовідносин дозволить забезпечити належну реалізацію учасниками та засновниками товариства власних прав та обов’язків, а також належний захист власних інтересів. Більш того, законодавче врегулювання механізму вирішення безвихідних ситуацій дозволить захистити також права кредиторів, оскільки наразі єдиним виходом вирішення подібних ситуацій є ліквідація товариства. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів: Закон України від 23.03.2017 № 1984-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1984-19#Text (дата звернення: 02.12.2020).  

2. Корпоративний договір і вирішення безвихідних ситуацій в товариствах з обмеженою відповідальністю. URL: https://zkg.ua/deadlock-resolution-vyrishennya-bezvyhidnyh-sytuatsij-v-tovarystvah-z-obmezhnoyu-vidpovidalnistyu/ (дата звернення: 02.12.2020).  

3. Гурін М. Чи зможе бізнес домовлятись? URL: https://juscutum.com/chi-zmozhe-biznes-domovlyatisya-mikhaylo-g/ (дата звернення: 02.12.2020).

4. Вельгус В., Кацер Ю. Deadlock. Репетиція «корпоративного розлучення» задля збереження бізнесу. URL: https://yur-gazeta.com/publications/practice/korporativne-pravo-ma/deadlock-repeticiya-korporativnogo-rozluchennya-zadlya-zberezhennya-biznesu.html (дата звернення: 02.12.2020).