Годована С. О.,

членкиня студентського наукового гуртка

«Клуб знавців бізнес-права та господарської юстиції»,

«Приватне право», 1 курс магістерського рівня

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник: к.ю.н., доцент,

доцент кафедри підприємницького та корпоративного права Чернега В. М.

ПРАВОЧИНИ ІЗ ЗАІНТЕРЕСОВАНІСТЮ 

В КОРПОРАТИВНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ 

Актуальність теми зумовлена тим, що правочини із заінтересованістю спрямовані на убезпечення учасників товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та акціонерів від зловживання керівником своїми правами.

Окремі аспекти правочинів із заінтересованістю досліджували: Т. В. Боднар, О. М. Вінник, К. А. Карчевський, О. Р. Кібенко, А. В. Мягкий, Н. А. Сліпенчук, Т. Б. Штим та ін. вчені України. 

Інституція правочинів із заінтересованістю виникла шляхом ухвалення Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. №514-VI, а лише згодом з’явився Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 6 лютого 2018 р. № 2275-VIII, яким було введено і для товариств з обмеженою відповідальністю поняття правочину, щодо якого є заінтересованість. Саме таким є його повне законодавче найменування. 

Незважаючи на те, що вперше на законодавчому рівні правочин із заінтересованістю було закріплено в 2008 році в Законі України «Про акціонерні товариства», в ньому було встановлено спеціальний порядок вчинення цих правочинів, проте законодавець не передбачив правових наслідків недотримання останнього [2, с. 178].

В українському законодавстві для правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, які потребують певного порядку укладення, є коло певних обмежень. Але при цьому механізм відповідальності заінтересованих осіб відсутній.

У Законі про АТ ст. 71 правочин вважається правочином, щодо якого є заінтересованість, якщо ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є предметом правочину із заінтересованістю, перевищує 1% вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, та правочин укладається товариством з особами, визначеними законом та/або статутом Особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, може бути: 1) посадова особа органу акціонерного товариства або її афілійовані особи; 2) акціонер, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє принаймні 25% голосуючих акцій товариства, та його афілійовані особи (крім випадків, коли акціонер прямо або опосередковано володіє 100% голосуючих акцій такого акціонерного товариства); 3) юридична особа, в якій будь-яка з осіб, передбачених п.п. 1 та 2 цієї частини, є посадовою особою; 4) інші особи, визначені статутом акціонерного товариства.

Особа вважається заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, якщо вона: 1) є стороною такого правочину або членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину; 2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від акціонерного товариства (посадових осіб акціонерного товариства) або від особи, яка є стороною правочину; 3) внаслідок такого правочину набуває майно; 4) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва акціонерного товариства посадовими особами).

Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов’язана заздалегідь поінформувати товариство про наявність у неї такої заінтересованості. Виконавчий орган акціонерного товариства протягом п’яти робочих днів із дня отримання такої інформації зобов’язаний надати проект правочину і пояснення щодо ознаки заінтересованості наглядовій раді акціонерного товариства (у разі відсутності наглядової ради – кожному акціонеру персонально).

Якщо заінтересована у вчиненні правочину особа є членом наглядової ради акціонерного товариства, вона не має права голосу з питання вчинення такого правочину.

Рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю приймається більшістю голосів членів наглядової ради, які не є заінтересованими у вчиненні правочину (далі − незаінтересовані члени наглядової ради) і присутні на засіданні наглядової ради. 

Статутом акціонерного товариства може встановлюватися вимога про присутність усіх або більшості незаінтересованих членів наглядової ради на засіданні наглядової ради, на якому розглядається питання про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю.

Рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю виноситься на розгляд загальних зборів акціонерів, якщо: 1) в акціонерному товаристві не створена наглядова рада; 2) всі члени наглядової ради є заінтересованими у вчиненні правочину; 3) ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є його предметом, перевищує 10% вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства. 

У ст. 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вказано, що правочин вважається правочином, щодо якого є заінтересованість (далі − правочин із заінтересованістю), якщо він укладається товариством із будь-ким із таких осіб: 1) посадовою особою товариства або її афілійованою особою; 2) учасником, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє часткою, що становить 20% статутного капіталу товариства, або його афілійованими особами; 3) юридичною особою, в якій будь-яка з осіб, передбачених п.п. 1 і 2 цієї частини, є членом органу товариства; 4) іншою особою, визначеною статутом товариства.

Статутом товариства може бути визначений порядок надання згоди на вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, в яких взяли участь всі учасники товариства. Якщо учасники товариства не дійшли згоди про встановлення у статуті порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю, правила цієї статті не застосовуються. Посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення правочинів із заінтересованістю,     солідарно відповідають за збитки, завдані товариству.

У ст. 46 аналізованого закону зазначено, що правочин із заінтересованістю, вчинений із порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення [1]. 

Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в своїй Постанові в справі №905/2559/17 зазначила, що підписання договору без згоди вищого органу може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника. 

Тобто вчинення правочину із заінтересованістю без дотримання законодавчо встановленої процедури не порушує права самих акціонерів, а порушує права товариства. Відповідно з позовом про визнання таких правочинів недійсних повинні звертатися особи, що представляють безпосередньо товариство.

Щодо іноземного досвіду, то у зарубіжному законодавстві для правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, які потребують певного порядку укладення, є коло певних обмежень: розроблений механізм відповідальності заінтересованих осіб, який передбачає, по-перше, зобов’язання щодо відшкодування збитків (доплати до реальної ціни) і, по-друге, кримінальну відповідальність. 

У Великій Британії з 2006 р. діє Закон про компанії, який дуже детально регламентує, у тому числі, великі угоди та угоди із зацікавленістю в ч. 10, яка присвячена директорам компаній [3]. Відповідно до ст. 190 Закону про компанії

компанія не може укласти договір, за яким: а) директор компанії або компанії, яка володіє її контрольним пакетом (головна компанія), або особа, яка пов’язана із таким директором, набуває або має набути (прямо або опосередковано) істотні безготівкові активи; б) компанія набуває або має набути істотні безготівкові активи (прямо або опосередковано) у такого директора або особи, яка пов’язана із директором, поки угода не буде погоджена рішенням акціонерів компанії або має бути зумовлена отриманням такого погодження. Якщо директор або пов’язана з ним особа є головною компанією або особою,  яка пов’язана із таким директором, угода також має бути погоджена рішенням акціонерів головної компанії або має бути зумовлена отриманням такого погодження.

У зазначеному вище законі Великої Британії також передбачено, що угода, яка не отримала відповідного погодження, може бути оскаржена самою компанією. Виключенням є той випадок, коли повернення грошових коштів або іншого майна як предмета договору та угоди, є більше неможливим або компанії будь-якою особою були компенсовані понесені втрати та збитки, а також якщо це зачіпає права добросовісного контрагента.  

У ч. 2 ст. 183 Закону «Про компанії» передбачено, що особа, винна у неповідомленні компанії про конфлікт інтересів, зобов’язана заплатити штраф. У Великій Британії діє також доктрина caveat emptor (в перекладі з латини означає «нехай покупець буде обережним»), відповідно до якої сторона, яка вступає у договір, самостійно несе ризики, які пов’язані із цим договором. Вона передбачає, що сторони можуть самостійно подбати про свої власні інтереси. Завданням суду є забезпечення виконання того, про що домовились сторони. Суд не має втручатися в те регулювання відносин, яке встановили сторони [3].

У США із 1950 р. діє модельний закон − МВСА (Model Business Corporation Act) [4], розроблений Комітетом з корпоративного законодавства Секції по підприємницькому праву Американської асоціації адвокатів, який був прийнятий у багатьох штатах. У ньому визначені примірні правила щодо значних договорів (при цьому МВСА не називає договори значними, а використовує для цього інші поняття). У главі 12 «Розпорядження активами» наведено загальне правило, що погодження акціонерів не потрібне, якщо це не передбачене статутом, для того щоб: 1) продати, здати в оренду, обміняти або іншим чином розпорядитися будь-якими або всіма активами корпорації під час здійснення звичайної господарської діяльності; 2) закласти, поручитися, забезпечувати оплату заборгованості (з проханням про допомогу або без неї) або іншим засобом обтяжити боргами які-небудь або всі активи корпорації так або інакше у процесі здійснення звичайної господарської діяльності; 3) перевести (передати) які-небудь або всі активи корпорації одній або більшому числу корпорацій або інших організацій, усі акції або долі, яких належать корпорації; 4) розподілити активи пропорційно серед власників одного або більше класів або серій акцій корпорації.

Таким чином, в основу регулювання покладена відсутність необхідності погоджувати договір. Це зумовлене в перших двох випадках звичайною господарською діяльністю корпорації, а в двох інших – збереженням акціонерами компанії контролю над своїми активами. Відсутність зазначених обставин і наявність додаткових, навпаки, потребує, щоб акціонери погоджували конкретні договори, при цьому погодження акціонерів вимагається для договорів, які мають знижувати сукупні активи на 75% і більше доходу.

Отже, перспективно поглиблено вивчати іноземний досвід щодо правочинів із заінтересованістю, де набагато більше як законодавчих, так і доктринальних надбань за цією тематикою. 

Література:

1. Беляневич О. А. Про предмет значного правочину. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 10. С. 55-60

2. Сліпенчук Н. А. Визнання значного правочину (договору) акціонерного товариства недійсним як спосіб захисту корпоративних прав. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2013. Вип. 31. С. 178−188.

3. Companies Act 2006. URL: http://www.legislation.gov.uk/ukpga/ 2006/46/ contents

4. МВСА (Model Business Corporation Act). URL: https://www.americanbar. org/content/dam/aba/administrative/business_law/corplaws/2016_mbca.authcheckdam.pdf