ШОВКІВСЬКА А.А.,

студентка бакалаврського рівня вищої освіти,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

ОСТАПОВИЧ В.М. ,старший викладач ДВНЗ «Київський національний

економічний університет імені Вадима Гетьмана»

 

ЗАСТОСУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ЗАСОБІВ ДОКАЗУВАННЯ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Реалізація права на справедливий судовий розгляд є неможливою без створення умов для всебічного та повного з’ясування обставин справи та надання сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливості забезпечувати, надавати та досліджувати докази, необхідні для встановлення обставин справи, найбільш зручним та ефективним способом. Створення таких умов в сучасних реаліях є неможливим без використання електронних доказів в господарському судочинстві.

Питання використання електронних доказів були об’єктом досліджень таких вчених як: А. Ю. Каламайко, А. Т. Боннер, В. А. Черепанов, Т. Лежух, Т. В. Захнова, П. П. Зайцев, А. В. Лаєвська, Р.О. Халиков, Т. В. Руда, О.О. Присяжнюк, Є. Трусова та інших.

Приписами ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що електронними доказами виступає інформація в електронній формі, яка включає  дані про обставини, які мають важливе значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні й голосові повідомлення, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися на картах пам’яті, мобільних телефонах, серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі [1].

У ГПК України детально регламентовано  порядок подання до суду електронних доказів. Вони подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасникам справи надано право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом.

При цьому, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги [2, с. 112].

Науковець Каламайко А.Ю. вказуючи на специфіку електронних засобів доказування в господарському процесі виокремлює наступні їх ознаки:

1. Неможливість безпосереднього сприйняття інформації, що обумовлює необхідність використання технічних та програмних засобів для одержання відомостей. В той час як огляд технічного носія не надасть жодної інформації про його зміст, інформація з письмових чи речових доказів може бути отримана людиною безпосередньо шляхом їх огляду.

2. Наявність технічного носія інформації, який може бути використаний багаторазово.

3. Специфічний процес створення та зберігання інформації, який надає можливість легко змінювати носій без втрати змісту і навпаки, надає можливість внесення змін до змісту без залишення слідів на носієві.

4. Відсутність поняття «оригіналу» електронних засобів доказування в силу повної ідентичності електронних копій.

5. Наявність специфічних «реквізитів», так званих  метаданих - інформації технічного характеру, яка закодована всередині файлів [3, с. 7-8].

Щодо видів електронних засобів доказування, то слід зазначити, що вони включають в себе електронні документи, але не обмежуються ними, адже ототожнення електронних зазначених понять невиправдано звужує сферу використання електронних засобів доказування.

У юридичній літературі, виходячи зі специфіки кожного різновиду електронних засобів доказування, пропонується поділити їх на три групи:

1. Звуко- та відеозаписи, які мають найдавнішу історію використання в цивільному процесі та є найбільш дослідженим різновидом електронних засобів доказування. Їх особливість полягає у тому, що вони містять аудіо- та або візуальну інформацію.

2. Електронний документ виступає еквівалентом документа як письмового доказу, з урахуванням специфічних рис, що відрізняють його від інших. Втім слід зазначити, що документи, відповідно до наукової термінології є письмовими засобами доказування, а тому для збереження послідовності у використанні термінології недопустимо включати в дане поняття матеріал, який не відповідає критеріям письмових доказів.

3. Інформаційне повідомлення (інша інформація в електронній формі) є електронним еквівалентом групи інших письмових доказів. Цей різновид не володіє необхідними реквізитами для того щоб отримати статус документа,однак залишається джерелом, в якому інформацію зафіксовано за допомогою знаків, доступних для сприйняття. Найбільш поширеним прикладом є інформація, розміщена на сторінках веб-сайтів або електронне листування [3, с. 10-11].

З огляду на те,що електронні докази є інформацією в електронній (цифровій) формі, цей вид доказів має такі особливі характеристики, що відрізняють його від інших видів доказів: формат, об‘єм, спосіб зберігання інформації, спосіб передачі інформації. Існування електронних доказів у файловій системі породжує питання щодо визначення оригіналу електронного доказу та його копій. Через специфічні характеристики електронні докази можна копіювати на різні портативні пристрої без втрати змісту ( відомостей, що мають значення для доказування). Оригінал електронного доказу може існувати в багатьох місцях водночас, а деякі види електронних доказів взагалі не можуть бути подані в паперовій або цифровій копії. Для забезпечення учасникам судового провадження права на подання електронних доказів необхідно якнайшвидше регламентувати порядок засвідчення електронних копій електронних доказів, електронних доказів у паперових  копіях та порядок визначення оригінальності електронного доказу.

Наразі у ГПК України не врегульовано низку зазначених питань відносно оригіналів та копій електронних доказів.

Окрім цього необхідно розробити відповідні правила визначення належності та допустимості електронних доказів. При цьому слід враховувати, зокрема: надійність засобу, за допомогою якого було підготовлено, збережено та передано електронний документ; надійність способу, за допомогою якого забезпечувалась цілісність електронної інформації; правильність способу фіксації відповідної інформації .

Отже,можна дійти висновку, що нині існує значна кількість невирішених питань, пов‘язаних із інститутом електронного доказування. Вважаємо, що доцільно на законодавчому рівні врегулювати питання відносно оригіналів та копій електронних доказів, а також розробити правила визначення належності та допустимості електронних доказів.

 Список використаних джерел:

1. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 № 1798-XII (у ред. Закону №2147-VIII від 03.10.2017). Відомості Верховної Ради України. 2017. №48. Ст. 436.

2. Петренко В. С. Електронні докази як елемент інформаційних технологій. «Young Scientist». 2018. № 1(53). С. 111–115.

3. Демчишин І. І. Електронні докази в господарському судочинстві України. Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт 2017/2018. Одеса. 2018. С. 7-11.