ЕЛЕКТРОННІ ДОКАЗИ В СУДІ: ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ДОКАЗУВАННЯ ЧИ ПОЛЕ ДЛЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЙ
За останні 5 років докази в
електронній формі отримали статус незалежного доказу у законодавстві України,
що є позитивним зрушенням у правовому регулюванні та захисті відносин,
пов’язаних із використанням електронних засобів зв’язку і вдосконаленням захисту
прав, свобод та інтересів.
Актуальність обраної теми
зумовлена науково-технічним прогресом, вдосконаленням комп’ютерної техніки та
інформаційних технологій, удосконаленням засобів зв’язку та зберігання
інформації. Все це призвело до появи нових видів доказів забезпечення
можливості використання яких та закріплення на законодавчому рівні свідчить про
якісно новий рівень здійснення судочинства.
Електронні докази, питання їх
застосування та фіксації в судовому процесі України залишаються суперечливими й
досі. Питанню дослідження електронних доказів були присвячені праці І.В.
Атаманчук, Н.М. Товстун, К.О. Дрогозюк, Н. Мисник, О. Московчук, Ю.С Павлова,
В.С. Петренко, М. А. Пушкар та ін. Однак, ґрунтовних спеціалізованих досліджень
проблеми фіксації електронних доказів науковцями проведено ще не було.
Згідно із ст. 96
Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України),
електронними доказами є інформація у цифровій формі, що містить дані про
обставини у справі, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи
(в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії,
відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та
голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі [1].
Основною метою фіксації
електронних доказів є отримання відповідних і прийнятних показників для
судового використання [6]. Зокрема, господарське процесуальне законодавство
чітко не визначає можливі способи фіксації змін в електронних доказах, а також
не визначає допустимих можливостей альтернативних способів фіксації електронних
доказів, оскільки їх початковий зміст визначається протягом їхнього існування.
У світлі цього існує потреба проаналізувати законодавчо визначені та
альтернативні способи отримання електронних доказів.
Серед способів фіксації
електронних доказів, встановлених у законодавстві України, можна виокремити,
зокрема: [5, c.77]
1) огляд
доказів судом за їх місцезнаходженням (огляд акаунту у соціальних мережах, або
інших місць збереження даних у Інтернеті);
2) залучення
спеціаліста з метою фіксування електронних доказів;
3) проведення
експертного дослідження відповідними судовими експертами за експертизою 10.17
«дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів»[10, c. 121];
4) проведення
протоколу огляду вебсайту адвокатом мережі зі збереженням їх виду на
електронних носіях;
5) подання
паперової копії електронного доказу або роздруківки вебсторінки (скріншот),
посвідченої у порядку, передбаченому законом;
6) фіксація
контенту, що міститься на вебсайті, шляхом його збереження на відповідних
носіях (CD, DVD, магнітні диски, тощо).
Більшість правознавців
вважають, що основною проблемою при здійсненні фіксації електронних доказів у
встановлених законом способах є обов'язок суду повідомити учасників справи про
дату, час та місце перевірки веб-сайту [4, c.149].
Позовна заява, а тим більше повідомлення сторони про перегляд або експертизу
акаунту чи публікації в соціальній мережі можуть свідчити про високу
ймовірність втручання недобросовісного опонента в зміст таких електронних
доказів або дії щодо знищення їх. Адже внаслідок чого позивач порушив права та
інтереси або відшкодував шкоду, заподіяну розміщенням інформації в соціальній
мережі [5, c.78].
Більшість юристів вважає, що
основна проблема правового фіксування електронних доказів полягає в тому, що
суд зобов’язаний повідомити сторони про дату, час і місце перегляду веб-сайту
[4, с. 149]. Клопотання переглянути, перевірити чи опублікувати обліковий запис
у соціальній мережі, може свідчити про те, що недобросовісний опонент буде
втручатися у зміст або знищення таких електронних доказів. їх. Адже в
результаті відповідач порушив права та інтереси або відшкодував шкоду, завдану
соціальною мережею [5, с.78].
Задля спрощення та вирішення
зазначеної проблеми, доцільним буде використати такі додаткові заходи фіксації:
По-перше, важливим аспектом є
те, що наразі в Україні нотаріуси не можуть посвідчувати наявність та зміст
інформації на вебсайтах. Однак закордоном це поширена практика. Наприклад, у
Німеччині та Франції нотаріус залучається, щоб засвідчити вебсайт [7]. Тому
доцільним буде запровадити до українського законодавства можливість посвідчення
таких копій. Так, 17 квітня 2018 р. у Верховній Раді України був зареєстрований
законопроект №8281, який стосувався цивільного судочинства, «Про внесення змін
до статті 100 Цивільного процесуального кодексу України (щодо засвідчення копій
електронних доказів)», відповідно до якого запропоновано запровадити можливість
посвідчення таких копій у нотаріальному порядку українськими нотаріусами [3]. Ми
вважаємо, що підписання такого законопроекту буде поштовхом для написання
такого роду документів для усіх інших процесуальних кодексів.
По-друге, замовити на сервісі
InternetArchive фіксацію змісту потрібних вебсторінок. Цей захід є додатковим і
дозволяє, за необхідності, отримати підтвердження інформації, розміщеної на
веб-сайті. Зокрема, дані з цього ресурсу успішно використовують як докази суди
США [7]. Зазвичай суди приймають такі відомості як належний та допустимий доказ
(Рішення Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2017 р. у справі №22/796/669/17).
Однак інколи суди відмовляють у задоволенні клопотання про долучення їх до
матеріалів справи на підставі, що сторона «не надала суду докази достовірності
доказів» (Рішення Апеляційного суду м. Києва від 23.10.2018 р. у справі
№23/796/955/18) [8].
Підсумовуючи, слід зазначити,
що відповідні електронні докази мають бути належним чином зафіксовані, перш ніж
їх можна буде подати до суду. При виборі будь-якого способу фіксації
електронних доказів слід враховувати особливості таких доказів, зокрема
вразливість електронних доказів до можливих змін їх змісту.
Також, вважаємо за необхідне уточнити правовий статус інформації з інтернет-архівів та архівних копій повідомлень, можливість використання відеодоказів веб-сайту чи сторінки, а також допустимість скріншотів як доказів у разі неможливості відновлення видалених доказів. А саме внести зміни до статті 96 ГПК України, якими слід запровадити можливість посвідчення нотаріусами України електронних доказів у нотаріальному порядку.
Список використаних джерел:
1. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 №
1798-XII. Дата оновлення: 05.08.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#top
(Дата звернення: 04.12.2021).
2. Про електронні документи та електронний документообіг : Закон
України № № 851-IV від 22.05.2003. Дата оновлення: 01.08.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-15#Text (Дата
звернення: 04.12.2021).
3. Про внесення змін до статті 100 Цивільного процесуального кодексу
України (щодо засвідчення копій електронних доказів) : Законопроєкт № 8281 від
17 квітня 2018 року. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=63876
(Дата звернення: 04.12.2021).
4.
Атаманчук І. В. Товстун Н.
М. Електронні докази як окремий вид
засобів доказування в господарському процесі. Вісник студентського наукового
товариства. 2021 р. С. 147. URL: https://jvestnik-sss.donnu.edu.ua/article/view/9984.
5.
Дрогозюк К.О. Способи фіксації
електронних доказів, отриманих із соціальних мереж. Юридичний вісник.
2020 р. № 4. С. 74-84. URL: http://yuv.onua.edu.ua/index.php/yuv/article/view/1874.
6. Мисник Н. Електронні докази в суді: вирішення проблем доказування
чи поле для фальсифікацій. URL: https://yur-gazeta.com/publications/practice/sudova-praktika/elektronni-dokazi-v-sudi-virishennya-problem-dokazuvannya-chi-pole-dlya-falsifikaciy.html.
7. Московчук Д. О. Загальна характеристика електронних доказів США та
Німеччини. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/14012.
8.
Павлова Ю.С. Електронний
документ як джерело доказів у господарському процесі : дис. ... канд. юрид.
наук: 12.00.03. Одеса, 2019. 239 с. URL: http://dspace.onua.edu.ua/handle/11500/11724.
9.
Петренко В. С. Електронні
докази як елемент інформаційних технологій у господарському судочинстві. Молодий
вчений. 2018. № 1(1). С. 112–113. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/
molv_2018_1(1)__26.pdf.
10.
Пушкар М.А. Електронні
докази як один із способів доказування. Науково-практичний журнал «Право.
Людина. Довкілля». 2019. С. 117. URL:
11.
http://journals.nubip.edu.ua/index.php/Pravo/article/view/law2019.04.093.
Немає коментарів:
Дописати коментар