Дараган Я. О.
член гуртка «Актуальні проблеми господарського права» «Право», 4 курс
ДВНЗ «Київський національний університет імені Вадима Гетьмана»,
Науковий керівник – к.ю.н., доцент кафедри підприємницького та корпоративного права Кулага Е.В.
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНУ: ПОРІВНЯННЯ З СВІТОВОЮ ПРАКТИКОЮ
У сучасних умовах господарювання наявний фінансово-економічний та ресурсний потенціал нашої країни не дає можливості вітчизняній економіці забезпечити себе необхідними інвестиційними ресурсами. Тому без розв’язання проблеми достатнього фінансового забезпечення національної економіки перспективи модернізації виробництва, підвищення ефективності господарської діяльності та створення конкурентоспроможної економіки стають неможливими. Наявність іноземних інвестицій є невід’ємною передумовою розвитку національної економіки, що сприяє її входженню у глобальне бізнес-середовище та підвищує інвестиційну привабливість країни загалом. У ситуації, коли національна економіка опинилась у стані гострої кризи і характеризується розбалансованістю економічної системи, невизначеністю основних пріоритетних напрямів її розвитку, що у наслідку призводить до зменшення обсягів прямих іноземних інвестицій у національну економіку та уповільнення інвестиційної активності країни загалом, проблеми іноземного інвестування набувають особливої актуальності.
Незважаючи на те, що залучення іноземних інвестицій завжди було одним із пріоритетів економічної політики нашої держави, обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну у розрахунку на душу населення залишається й надалі на доволі низькому рівні. Попри наявність в Україні низки потенційно сприятливих інвестиційних факторів (один із найбільших потенційно містких ринків в Європі; вигідне геополітичне розміщення; високий рівень природно-ресурсної забезпеченості; висока родючість ґрунтів; порівняно дешева висококваліфікована робоча сила; наявність наукового потенціалу; розвинена інфраструктура) інвестиційна діяльність у нашій країні й надалі залишається доволі ризиковою справою для закордонних інвесторів. Українською владою уже давно задекларована інноваційно-інвестиційна модель розвитку національної економіки, інвестиційний клімат в державі залишається ще доволі несприятливим [7].
Основними причинами, що перешкоджають залученню іноземних інвестицій в Україну, є: низький рівень довіри до влади, інтенсивне втручання органів державного адміністрування у сектор приватного бізнесу, наявність тіньової економіки, відсутність чіткої стратегії економічного розвитку країни, нестабільність у сфері оподаткування, складна політична ситуація, корупція та інші.
Попри це, доцільно відзначити, що у щорічному рейтингу інвестиційної привабливості Doing Business ‒ 2020, Україна за останній рік піднялася на 7 пунктів вгору і покращила свої позиції, зайнявши 64 місце серед 190 країн світу. Найбільший прогрес Україна продемонструвала у плані захисту міноритарних акціонерів та отримання дозволу на будівництво. Також слід відзначити, що міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s, у вересні 2019 року також підвищило довгостроковий суверенний кредитний рейтинг України в іноземній та національній валютах з рівня «В‒» до «В», а у березні 2020 року агентство Fitch Ratings підтвердило довгострокові рейтинги України в іноземній і національній валютах на рівні «B» із позитивним прогнозом. Поряд із цим можна констатувати, що нині Україна ще не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Так, індекс інвестиційної привабливості України на початку минулого року знизився до рівня 2016 р. і становив 2,85 бала із 5 можливих. У другій половині 2019 р. показник індексу інвестиційної привабливості незначно зріс і становив 2,95 бала, максимально наблизившись до нейтрального показника ‒ 3 бали [7].
Створюючи сприятливі умови для вкладання іноземного капіталу, оголошуючи про національний режим для нього, практично в усіх країнах світу процес залучення іноземних інвестицій в тій чи іншій формі регламентується: їхній приплив заохочують в одні галузі виробництва і обмежують в інші. На нашу думку, Україні слід ретельно переглянути правила доступу іноземних інвестицій та врахувати в державній інвестиційній політиці успішний світовий досвід. Наприклад, потенційні інвестори з-за кордону, що мають наміри інвестувати в Іспанію, Грецію, Францію, Нідерланди, Італію, Португалію та багато інших країн, повинні отримати або спеціальний урядовий дозвіл на здійснення капіталовкладень, або повідомити про це. Існує низка обмежень щодо напрямів та обсягів інвестування в багатьох країнах світу, оскільки їх політика направлена саме на захист національних виробників та інтересів. Такий інструмент може бути ефективним як для держави, так і для інвесторів. Для інвесторів – допомога в реалізації проектів, сприяння влади та гарантії в процесі реалізації інвестиційної діяльності, для влади – спрямування в пріоритетні сфери, контроль та запобігання ризикам.
В розвинених країнах існують обмеження на право власності на підприємства стратегічних галузей з боку іноземних інвесторів і ступені їх впливу і правомочності. Це стосується, насамперед, гірничодобувного, аграрного сектору, сфери послуг (транспорт, комунікації, фінанси і страхування ). Тобто, потенційні інвестори з-за кордону в багатьох розвинених індустріальних країнах (окрім США, ФРН, Італії і Швейцарії) повинні отримати спеціальний урядовий дозвіл на здійснення капіталовкладень. Та навіть якщо для трансферту капіталу не треба попереднього дозволу, іноземний інвестор має повідомити про нього компетентний державний орган з управління та контролю за інвестиціями у стратегічні сектори економіки: в США – Комітет з іноземних інвестицій, у Німеччині – спеціальний орган з контролю за іноземними інвестиціями. Спеціальний орган з контролю за іноземними інвестиціями, де дотримуються відповідності інтересам національної безпеки та антимонопольному законодавству створено також і у Китаї. Окрім того, у США налічується 42 види діяльності, які вважаються стратегічними. Рада безпеки може накласти вето на будь-яку угоду, в якій вбачатиме загрозу безпеці та національним інтересам країни.
У багатьох країнах існує механізм контролю за поглинанням національних фірм зарубіжними інвесторами. Так, у Німеччині при захопленні 25 % акціонерного капіталу компанії інвестор зобов’язаний інформувати її про це. В Японії для встановлення закордонного контролю необхідне одностайне схвалення ради директорів корпорації. У Великобританії скупка іноземцями контрольного пакету акцій великих підприємств обробної промисловості може бути заборонена, якщо вона вступає у протиріччя з національними інтересами.
Що стосується залучення коштів в інфраструктурні об’єкти, то цікавим є досвід Туреччини, що займає 18-те місце в економіці світу. Основним інструментом країни стали спеціальні інвестиційні зони (СІЗ), в яких діють особливі податкові режими і пільгові умови для ведення бізнесу. Таких зон у Туреччині близько 200, і діляться вони на три види: технопарки, організовані промислові зони і вільні зони. На сьогодні у Туреччині зареєстровано близько 30 тис. іноземних компаній [5].
Отже, у сучасних умовах Україна постала перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційного процесу. Недостатнє інвестування веде до втрати конкурентоспроможності національної економіки, занепаду основного капіталу, спаду виробництва та збільшення собівартості продукції, що, в свою чергу, обумовлює загострення проблеми інвестиційних ресурсів, відтак — скорочення інвестиційної активності. Однак Україна в змозі подолати ці труднощі. Свідченням цього є те, що на сьогоднішній день в країні створено розвинуте правове поле для інвестування та законодавством передбачено всі необхідні гарантії діяльності для інвесторів. Практикою господарювання економічно розвинених держав світу доведено, що залучення та ефективне використання інвестиційного ресурсу є невід’ємною передумовою модернізації та зміцнення конкурентоспроможності окремої економічної системи.
CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 436-IV зі змінами. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15
Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. № 959-XII зі змінами / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/959-12
Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1560-12#Text
Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 196 р. № 93/96-ВР / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/93/96-%D0%B2%D1%80#Text
Беззуб І. Іноземні інвестиції в українській економіці / І. Беззуб // Центр досліджень соціальних комунікацій НБУВ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2240:%20inozemni-investitsiji-v-ukrajinskij-ekonomitsi&%20catid=%208&Itemid=350
Корнєва Ю. В. Практика залучення іноземних інвестицій до державного сектора / Ю. В. Корнєва // Інвестиції: практика та досвід. – 2017. - № 18. – с.17-22
Пурій Г. М. Сучасний стан та основні тенденції залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України / Г. М. Пурій // Гроші, фінанси і кредит. – 2020. - № 44. – с. 199-203
Немає коментарів:
Дописати коментар