Клименко А. Ю.,

членкиня студентського наукового гуртка 

«Клуб знавців бізнес-права та господарської юстиції», 

«Приватне право», 1 курс магістерського рівня 

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

 імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник: к.ю.н., доцент, 

доцент кафедри підприємницького та корпоративного права Чернега В. М. 

МЕДІАЦІЯ ЯК АЛЬТЕРНАТИВНИЙ СПОСІБ 

ВИРІШЕННЯ КОРПОРАТИВНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ

Корпоративний сектор України характеризується великою кількістю конфліктів, що завдають шкоди не лише його учасникам, а й в цілому іміджу нашої держави. Водночас вирішувати їх досить складно через: предмет спору, кількість і склад його учасників, наявність кількох позовних вимог, неоднозначність тлумачення норм законодавства різними судовими інстанціями та недостатньо чітке правове регулювання корпоративних відносин в Україні. Традиційним способом врегулювання корпоративних спорів в Україні вважається звернення до господарського суду. Проте, існує багато недоліків судових процедур, серед яких недосконалість українського корпоративного законодавства, публічність, корупція та низька кваліфікація суддів у цій сфері, значні фінансові та часові затрати. Крім того, існує страх сторін перед «неугодним» рішенням суду і, як наслідок, ухилення від їх виконання. Це зумовлює виникнення альтернативних способів вирішення конфліктів, які є менш формалізованими, порівняно недорогими та займають набагато менше часу.

Проблемами медіації як альтернативного способу вирішення корпоративно-правових спорів займалися: О. В. Бобак, І. В. Лукач, М. Карташов, О. А. Островська, І. Г. Химич, Т. І. Шинкар та інші сучасні вчені. Проте законодавча неврегульованість та відсутність сталої практики застосування процедури медіації під час вирішення корпоративних спорів спонукають до здійснення нових наукових досліджень, спрямованих на пошук оптимальних шляхів побудови та організації цього інструменту в Україні. Тому в межах цієї публікації резонно розглянути медіацію як альтернативну форму вирішення  корпоративних спорів.

У нашій державі використання медіації як інструменту вирішення корпоративних спорів має недовгу історію, оскільки лише з 1994 р. починає формуватись мережа українських регіональних груп медіації, проводяться перші експерименти щодо її використання. 

Наразі діє Український Центр Медіації (УЦМ), що створений при Києво-Могилянській Бізнес-Школі. Головними напрямками його діяльності є навчання медіаторів та надання ними послуг. Нині основним завданням згаданого Центру є популяризація медіації в Україні. 

Відомо, що 2014 р. Україна підписала Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом. Згідно зі ст. 1 Угоди, Україна та ЄС мають посилювати співпрацю у сфері правосуддя, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини й основоположних свобод. Країни Європейського Союзу погодилися, що забезпечення верховенства права та кращого доступу до правосуддя повинно включати доступ як до судових, так і до позасудових – альтернативних методів врегулювання спорів.

Слід зазначити, що 7 серпня 2019 р. Міністром юстиції України було підписано від імені України Конвенцію ООН про Міжнародні угоди про врегулювання спорів за результатами медіації (Сінгапурська конвенція про медіацію). З метою ратифікації та імплементації вказаної Конвенції Україні необхідно прийняти спеціальний закон, який визначатиме основні положення, зокрема, щодо сфери застосування медіації, процедури її проведення та статусу медіаторів. Потреба у законодавчому закріпленні інституту медіації випливає також із завдання, визначеного Програмою діяльності Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2019 р., щодо створення ефективної системи медіації альтернативної державним судам [2].

Медіація є гнучким, добровільним та конфіденційним альтернативним способом розв’язання конфліктів, у рамках якого нейтральна третя особа (медіатор) сприяє виробленню сторонами взаємоприйнятного та життєздатного рішення щодо врегулювання спору на умовах взаємної поваги. Медіація має низку переваг: а) економія часу та коштів; б) гнучкість та оперативність; в) самостійність сторін у прийнятті рішень; г) добровільність участі; ґ) конфіденційність; д) зменшення рівня корупції; е) можливість звернутися до суду, якщо сторони не дійшли згоди. 

Слід зазначити, що в національному законодавстві альтернативне вирішення корпоративних спорів значно обмежене ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України). Так, у ч. 1 п. 3, 4, 5, 12 статті 20 ГПКУ йдеться про те, що справи з корпоративних спорів належать до юрисдикції господарських судів. А визначені в ст. 22 ГПК України альтернативні форми вирішення спорів стосуються виключно третейського суду та міжнародного комерційного арбітражу. Водночас ст. 124 Конституції України закріплено, що законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору. 

Категорія корпоративних спорів є вкрай складною, оскільки  конфлікти, що виникають між учасниками юридичних осіб, мають негативний вплив на саму юридичну особу, на її майновий стан, кадровий склад, методи та форми управління. Спори стосовно корпоративних прав, як правило, мають емоційне підґрунтя, що призводить до прийняття швидких та незважених рішень. Сторони конфлікту, як правило, мають на меті або розподіл активу, або збільшення відсотка отримання дивідендів, або стратегічні зміни в структурі юридичної особи, що, за умови прогресування конфлікту, може призвести до небажаних ліквідації та/або реорганізації юридичної особи. Враховуючи складність цієї категорії спорів, національна судова система неспроможна їх вирішити належно та з позитивними наслідками для самої юридичної особи. Окрім того, національні суди не мають на меті при врегулюванні спору між учасниками юридичної особи враховувати інтереси юридичної особи; мета суду – врегулювати конфлікт між сторонами в межах чинного законодавства [3, с. 12].

У Верховній Раді України зареєстровано проєкт Закону «Про медіацію» [3]. Його прийняття стоїть на порядку денному в системі заходів вдосконалення національного законодавства. Проєктом передбачена можливість медіаційного застереження в договорі між сторонами спору. Тому на практиці акціонери та учасники господарського товариства матимуть можливість передбачити в акціонерній угоді чи іншому договорі між ними положення про врегулювання спорів та конфліктів шляхом медіації із зазначенням особливостей її здійснення, що не суперечать законам України, інтересам суспільства та держави, в тому числі визначити особу медіатора, відшкодування витрат у процесі медіації, мову, строки та місце її проведення.

Медіація в корпоративних спорах вже стала дієвим засобом для їх урегулювання у державах Європейського Союзу, США, Великій Британії та ін.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що медіація має стати ефективною альтернативною процедурою вирішення корпоративних спорів. Відсутність в Україні закону про медіацію – це лише питання часу, бо доцільність його ухвалення не є заперечною. 

Література: 

1. Карташов М. Медіація як форма вирішення корпоративних спорів. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 10. С. 11-15

2. Островська О. А. Медіація як альтернативний спосіб урегулювання конфліктів та консалтингова послуга. Економічна історія та історія економічної думки. 2018. № 21. С. 34-38.

3. Проєкт Закону України «Про медіацію» від 19.05.2020 р. № 3504. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68877