Чолій Н. С.,

членкиня студентського наукового гуртка 

«Клуб знавців бізнес-права та господарської юстиції», 

«Приватне право», 1 курс магістерського рівня 

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

 імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник: к.ю.н., доцент, 

доцент кафедри підприємницького та корпоративного права Чернега В. М. 

РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА (ДОСЯГНЕННЯ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ)

Із моменту проголошення незалежності України і донині здійснюється розвиток підприємницьких правовідносин. Для початку слід зазначити, що через хаотичність законодавчих актів, які регулюють відносини щодо підприємницьких товариств виникає проблема праворозуміння та правозастосування деяких норм. 

Спершу, слід визначитися з джерелами правового регулювання з питань створення, діяльності та припинення підприємницьких товариств. До таких законодавчих актів варто віднести: Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) та Господарський кодекс України (далі – ГК України). До того ж, з огляду на те, що  Закон України «Про господарські товариства» (навіть втратив чинність у частині діяльності ТОВ і ТДВ) застарів та не відповідає умовам сьогодення позитивним зрушенням можна також вважати прийняття Законів України «Про акціонерні товариства» та «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Хотілось б зазначити, що  ст. 84 ЦК України визначає, що товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об’єднання, що діють з метою одержання прибутку. У подальших статтях ЦК України надається детальна характеристика правового статусу зазначених товариств.  До того ж, існує ряд законів, які, своєю чергою, також регулюють діяльність певних видів товариств. Наприклад, діяльність товариства з обмеженою відповідальністю, врегульовує аж три законодавчих акти: ЦК України, ГК України та спеціальний закон «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». З огляду на це виникає проблема врегулювання певних питань, адже існують колізії, як от визначена колізія ч. 5 ст. 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та ч. 4 ст. 82 ГК України, яка стосується обов’язкових відомостей, що повинні бути визначені установчими документами. 

Так, ч. 2 ст. 82 ГК України зазначає, що  установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, а також інші відомості. До того ж, ч. 4 вказаної норми зазначає, що статут товариства з обмеженою відповідальністю також повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

 Тоді як ч. 5 ст. 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що у статуті товариства зазначаються відомості про: повне та скорочене (за наявності) найменування товариства; органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень; порядок вступу до товариства та виходу з нього. До того ж, ч. 6 згаданої статті вказує, що статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону.

І тут виникає ще доволі дискусійне запитання: якщо перелічене є обов'язковим для відображення у статуті, то що ж стосовно тієї інформації, яка раніше також мала відображатися у статуті, як зазначено в ч. ч. 2 і 4 ст. 82 ГК України. Водночас можна помітити, що п. 5 ст. 11 Закону про ТОВД частково дублює норми ГК України [2]. З огляду на зазначене, можна дійти висновку про те, що зазначена колізія певною мірою може зашкодити реалізації вказаної норми. Проте, все ж хочеться погодитися з думкою про те, що до часу поки не узгодять вказані норми, слід користуватись загальним правилом, відповідно до якого у разі виникнення колізії між рівними нормами спеціального законодавства,  застосуванню буде підлягати та яку було прийнято пізніше, отже – норма Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» [2]. 

З огляду на зазначене, варто зауважити, що найближчим часом слід узгодити дану норму, хоча б таким ж шляхом, яким були вирішені колізії із нормами ЦК України та Законами України «Про акціонерні товариства» та «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а саме: за допомогою вилучення норм з  ЦК України, які детально врегульовують інші закони. 

Ще однією неузгодженістю можна вважати положення ст. 89 Закону України «Про акціонерні товариства» та статей 111,112 ЦК України. Так, у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» законодавець визначає існування дев’яти черг задоволення вимог кредиторів у випадку ліквідації платоспроможної юридичної особи, тоді як ЦК України визначає лише 4 черги, три з яких співпадають з тими, що зазначені в Законі України «Про акціонерні товариства». Що стосується четвертої черги, яка зазначена в ЦК України, то законодавець до неї відносить «всі інші вимоги». До того ж, звернувши увагу на ч. 12 ст. 111 ЦК України, ми можемо побачити, що саме тут законодавець зазначив, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. З огляду на вказане постає необхідність правильної уніфікації зазначених норм задля усунення ряду проблем, які можуть виникати на практиці.

Слід погодитись із думкою Л. Ш. Маматової, яка зазначає, що  можна виділити низку негативних чинників законодавства, яке регулює діяльність підприємницьких товариств, зокрема: невизначеність пріоритетності законодавчих актів щодо регулювання підприємницької діяльності (1); ускладненість і об’ємність нормативної бази (2); постійні зміни і доповнення до законів (3); нестабільність і внутрішня суперечливість законодавчих актів і окремих їх норм щодо регулювання підприємницьких відносин (4); диспропорція у співвідношенні законів і підзаконних актів, їх декламаційність (5); відсутність у багатьох законах механізмів їх реалізації (6); недооцінка питань, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини і громадянина, гарантованих міжнародними конвенціями, що були підписані й ратифіковані Україною (7) [1, с. 35]; наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які при бажанні можна піддати будь-якому трактуванню (8); необґрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах (9) [1, с. 36 ].

Отже, наявні позитивні зміни щодо врегулювання відносин підприємницьких товариств, не скасовують того факту, що  це питання потребує подальшого дослідження на доктринальному рівні. 

Література:

1. Маматова Л. Ш. Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні. Вісник Приазовського державного технічного університету. Серія: Економічні науки = Section : Economic sciences. 2018. Вип. 35.  С. 33–40. URL: http://eir.pstu.edu/handle/123456789/22576 

2. Три горішки для юриста: «чарівні» колізії Закону про ТОВ та ТДВ. Електронне видання «ЮРИСТ & ЗАКОН». 2019. 04. №16.  URL: https://uz.ligazakon.ua/ua/magazine_article/EA012659