На
сьогодення чимало сфер життєдіяльності людини функціонують в онлайн форматі, й не
виключенням є її юридичний світ. Й нині набагато зручніше зробити замовлення,
дійти згоди і окремих питань, отримати товар чи провести ділові переговори в
мережі Інтернет. Складання та укладення договорів у торговельній сфері є однією
із важливих аспектів діяльності суб’єктів господарювання. Саме тому,
дослідження процесу складання господарських договорів через мережу Інтернет є
актуальною темою.
Порядок
укладання та підписання договору складає визначену послідовність дій сторін
договору, що вступають у відповідні договірні відносини. Спрямування дій на
укладення договору полягає у досягненні згоди щодо усіх істотних умов, а також
передбачених чинним законодавством стадій, виконання яких є обов’язковою умовою
набуття договору чинності (юридичної сили). Зокрема, використання можливостей
Інтернету як при укладанні, так і виконанні договорів має вплив на різноманітні
аспекти договірних відносин, які обтяжені одним або кількома електронними
елементами. В свою чергу, такими елементами можуть виступати не лише спосіб або
процедура укладення договору завдяки електронним засобам взаємодії, а також й
електронна форма договору, електронний товар чи послуга (як об'єкти договору у
віртуальній системі), так і електронні об’єкти торговельної мережі, віртуальні
посередники сторін, електронні розрахунки тощо.
Так,
згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом укладається
у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення
господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсами,
телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до
виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та
порядку укладення даного виду договорів. Електронний документ як альтернатива
паперовому, згідно з ст.ст. 5, 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний
документообіг», є документом, інформація в якому зафіксована у вигляді
електронних даних, що включають обов'язкові реквізити документа, у тому числі
електронний цифровий підпис його автора.
Щодо
порядку укладання господарсько-правових договорів, то за загальними правилами,
визначеними у ст. 181 ГК України, проект договору може бути запропонований
будь-якою зі сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ,
він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект
договору, у разі згоди з його умовами оформлює договір відповідно до вимог частини
першої цієї статті та повертає один примірник договору другій стороні або
надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після
одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона,
яка одержала проект договору, складає: протокол розбіжностей, про що робиться
застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два
примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка
одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів
розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з
другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а розбіжності,
що залишились неврегульованими передати в цей же строк до суду, якщо на це є
згода другої сторони. [1].
Зокрема,
запрошенням до оферти у цьому випадку буде проект договору, що мас містити всі умови,
які підлягають включенню в договір чи відсилання до електронного документа, що
містить такі умови, як пропозиція суб'єкта господарювання, що розміщена дія
загального огляду й доступу на сайтах Інтернету та доступна дія сторін, які використовують інформаційні
системи. Акцептом споживачем оферт буде складання та відправлення протоколу
розбіжностей.
Взагалі,
прийняття оферти може здійснюватися двома способами, за якими договори,
укладені в мережі Інтернет, поділяються на два види; «клік-договори» («clikwrap
agreements») та «договори шляхом перегляду» («browsewrap agreements»). У разі
досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі
розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі
(протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами
тощо). Право країн романо-германської правової системи визначає, що моментом
укладення договору є одержання акцепту оферентом. Це правило також передбачено
положеннями Віденської конвенції 1980 p. [2, с. 72].
Згідно
з ст. II 3:105 DCFR. якщо укладення договору передбачається з
використанням інформаційних технологій без особистої взаємодії, сторона до того
моменту, коли інша сторона зробить чи акцептує оферту, зобов’язана надані таку
інформацію: 1. про послідовність технічних дій, які мають бути виконані дія укладання
договору; 2. про те, чи буде договір оформлений у документальній формі та, чи буде такий договір
доступний іншій стороні договору; 3. про технічні можливості виявлення та
виправлення посилок введення даних до моменту, коли інша сторона наддасть
оферту чи акцептує її; 4. про усі умови договору, який укладається. У разі, якщо
сторона не виконає свої зобов'язання щодо надання такої інформації і договір буде укладено,
то інша сторона мас право відмовитися від договору шляхом надсилання
повідомлення протягом визначеного терміну (14 днів з моменту укладення
договору). До того ж, сторона договору несе відповідальність перед іншою
стороною, у випадку нанесення збитків, спричинених порушенням своїх обов’язків
щодо надання інформації.
Так,
нещодавно набуло поширення укладення дистанційних договорів через електронного
агента (комп’ютерну програму чи інший автоматизований засіб, що застосовує
сторона), що автоматично надсилає користувачу-споживачу повідомлення про
прийняття замовлення. Сьогодні українським законодавством не регламентовано
порядок та умови дистанційного укладання договору через електронного агента, на
відміну від міжнародної практики, яка виходить із визнання можливості укладення
договору шляхом обміну повідомленнями електронними агентами сторін, навіть якщо
сторона безпосередньо не знала чи не ознайомилася з діями електронних
агентів або умовами договору, який укладений таким способом. Такому договірному
етапу є притаманним як обмін електронними повідомленнями, що є адресованими
конкретній особі (як спосіб укладання договору), так і використання специфічних
видів веб-сайтів категорії В2В (business-to-business бізнес для
бізнесу). Положення національного законодавства надають можливість укладати
договори між суб'єктами господарювання за допомогою використання мережі
Інтернет або шляхом складання в процесі «віртуально-договірного спілкування»
електронних документів, або спрощеним способом.
При
вирішені питання про правомірність такого договору, то в Україні діє презумпція
правомірності договору, тобто договір є дійсним, якщо: він не визнаний
недійсним судом, його недійсність не випливає з норми закону. Крім того,
принцип визнання юридичної сили за електронними повідомленнями, які набувають або не
набувають документальної форми, визнаний на міжнародному рівні (Конвенцією ООН «Про використання
електронних повідомлень у міжнародних договорах». Типовим законом Юнсітрал про
електронну торгівлю, іншими міжнародно-правовими актами). Тобто, якщо при укладанні
договору сторони дотрималися усіх передбачених законодавством вимог,
дотримання яких є обов'язковою умовою чинності будь-якого правочину, то причин
для визнання
його
неправомірним немає, що власне і підтверджуються судовою практикою. Київський
апеляційний господарський суд у рішенні від 29.08.2017 р. у справі № 910/2430 17 захистив права позивача, у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх обов’язків щодо поставки товарів та
неповернення позивачу сплачених ним грошових коштів, що виникли на підставі
договору поставки, який укладений у спрощеному порядку в електронній формі. При ньому суд взяв до уваги електронне листування як належний та допустимий
доказ:
«електронне
листування щодо направлення довіреностей на отримання товару та повернення коштів є належними та допустимими
доказами на підтвердження факту звернення позивача до відповідача із вимогою
на поставку товару та повернення коштів».
На підставі вищезазначеного аналізу проблеми щодо порядку укладення господарського
договору в торговельній діяльності через мережу Інтернет можна зробити наступний
висновок, зокрема, проаналізувавши тенденцію використання загального порядку
укладення договорів, проте з певними особливостями, які обумовлює спосіб укладення, а саме
віртуальний контакт між сторонами договору. Суб’єктам господарювання варто
розширювати практику застосування мережі Інтернет при укладенні та виконанні й
іншім видів господарських договорів у сфері торговельної діяльності.
Список використаних джерел:
1. Господарський кодекс
України від 16 січня 2003 р. // Законодавство України. - Офіційний сайт
Верховної Ради України. - URL: https: //
zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15
2. Мілаш В. С. Правові аспекти
виникнення та реалізації договірних відносин у мережі Інтернет. Глібко С.В.,
Єфремов K.B. (ред.) Правове регулювання відносин у мережі Інтернет ( розділ 2,
підр. 2.1.,С. 52-91). Харків. 2016. https://dspacе.nlu.edu.ua/bitstream 123456789І2745-/Milash_51-91.pdf
Немає коментарів:
Дописати коментар