СТЕЦЕНКО С.О.,

студент бакалаврського рівня вищої освіти,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет 

імені Вадима Гетьмана»

ДЗЯХАР Г.І., ст. викл. кафедри підприємницького та 

корпоративного права КНЕУ імені Вадима Гетьмана

 

ПРОБЛЕМИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

 

Специфіка українського корпоративного управління є результатом процесу формування корпоративного сектору вітчизняної економіки. Структура власності, яка склалася в Україні, не сприяє зростанню показників ефективності корпорацій, а навпаки – зумовила формування закритого для зовнішніх інвесторів капіталу вітчизняних корпорацій. Менеджмент компаній, усвідомлюючи загрозу перехоплення управління з боку зовнішніх інвесторів, використовує різні способи, які протидіють проникненню їх у компанії, тим самим створюючи конфлікт інтересів, який виражається в порушенні прав інвесторів. Хоча значна частина пакетів акцій у даний час сконцентрована у великих утримувачів, це не є стимулом для довгострокових інвестицій, пов’язаних із реконструкцією та розвитком компаній [1, c. 100].

Сьогодні в Україні існують деякі проблеми корпоративного управління, які можна розподілити по відношенню до компанії на дві групи: зовнішні (об’єктивні) та внутрішні (управлінські, які мають суб’єктивний характер).

До об’єктивних проблем варто віднести:

- особливості процесу формування структури власності товариств в Україні;

- проблема взаємодії держави з корпораціями;

- нерозвиненість фондового ринку;

- недосконалість законодавчої бази з корпоративного управління.

Що ж стосується внутрішніх проблем, то тут необхідно звернути увагу на наступні чинники:

- відсутність на підприємствах розвиненої корпоративної культури.

- непорозуміння у відносинах між акціонерами (власниками) та управляючими (менеджерами);

- нерозуміння ролі корпоративного секретаря.

В США приблизно 70% акцій підприємства продаються і купляються на відкритих торгах на біржі [2, с. 244]. В Україні, для того щоб придбати акції, акціонерного товариства, необхідно персонально звернутися до акціонерів. Таким чином, доступ та допуск до інформації з метою купівлі акцій мають окремі особи. Саме тому британський та американський ринок цінних паперів вирізняється високою ефективністю та ліквідністю, що робить продаж пакетів акцій дрібними інвесторами швидкою і технічно легкоздійсненною справою, на відміну від українського ринку цінних паперів.

З цією проблемою пов’язана і проблема недосконалості законодавчої бази з корпоративного управління, яка проявляється в існуванні суперечливих законодавчих норм, порушенні прав акціонерів на участь в управлінні, на частку в прибутку та активах, недостатньому рівні поінформованості акціонерів про діяльність товариства та інші проблеми. Все це негативно позначається на проведенні корпоративного контролю та не дозволяє забезпечити ефективний захист прав акціонерів.

Іншою проблемою є ситуація щодо реалізації права акціонерів, зокрема дрібних, на отримання дивідендів, яка показує, що в Україні практично не купують акцій з метою отримання дивідендів, бо дивіденди корпорації не виплачують. Таким чином, правами дрібних акціонерів  нехтують.

Напрямком врегулювання цього питання може стати чітка законодавчо закріплена регламентація порядку виплати дивідендів. Це забезпечить захищеність та гарантії для дрібних акціонерів щодо отримання частини прибутку компанії [3, c. 193].

Узагальнюючи напрацювання розвинених країн, можна визначити деякі методи стимулювання інвестицій шляхом зміни податкової політики: часткове звільнення від податку на дивіденди іноземних інвесторів, якщо ці кошти не витікають за кордон та реінвестуються в Україні; звільнення від сплати податку з дивідендів, які скеровуються на виконання інноваційних проектів; зменшення ставки податку для осіб, що володіють певною часткою акцій тривалий час; зменшення податкової ставки щодо інвесторів, які спрямовують свої вкладення у наукоємні та важливі галузі; введення диференційованого податку на дивіденди (не оподаткування дрібних інвесторів); залежність оподаткування від строків інвестицій.

Внутрішні (суб’єктивні) проблеми корпоративного управління, пов’язані з відсутністю на підприємствах розвиненої корпоративної культури; непорозумінням у відносинах між акціонерами (власниками) та управляючими (менеджерами); нерозуміння ролі корпоративного секретаря. Присутність у складі учасників корпоративних відносин різних зацікавлених груп означає наявність різних цілей, яких вони намагаються досягти.

Для покрашення управління акціонерними товариствами в Україні необхідно приділити увагу наступним напрямам:

1. Розвиток корпоративних відносин у сучасних умовах України потребує виваженого й послідовного впливу з боку держави. Для цього необхідно визначити й певним чином систематизувати можливий вибір відповідних методів і засобів державного регулювання, з’ясувати доцільності межі їх застосування відповідно до умов вітчизняної господарської практики.

2. Підвищення рівня законодавчої бази в сфері корпоративного управління, зокрема усунення всіх недоліків, які мають місце в існуючому Законі України «Про акціонерні товариства», що дозволить акціонерним товариствам більш зручно та впевнено проводити свою діяльність. Врахувати всі прогалини та можливі наслідки використання підприємствами процедур squeeze-out та sell-out.

3. Підвищення рівня корпоративної культури в акціонерних товариствах щодо прав акціонерів, та управління ними.

4. Створення відповідних умов для підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України, та можливою подальшою інтеграцією українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки капіталу.

5. Підвищення інформаційної прозорості українських акціонерних товариств, що призведе до підвищення інвестиційної привабливості українських товариств.

6. Оптимізація дивідендної політики, що також сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості українських акціонерних товариств.

7. Вдосконалення практики корпоративного управління завдяки запровадженню принципів корпоративного управління та розуміння ролі корпоративного секретаря в акціонерному товаристві.

Таким чином, з метою подальшого удосконалення української моделі корпоративного управління доцільно враховувати світовий досвід управління, адаптувавши його до національних економічних умов. Подальші дослідження необхідно спрямовувати на питання, пов’язані з підвищенням зацікавленості вітчизняних корпорацій у створенні ефективної структури корпоративного управління використовуючи існуючі досягнення, так як на даний час велика кількість акціонерних товариств вважає впровадження принципів корпоративного управління як достатньо затратну процедуру як по термінам так і в фінансовому плані. Вирішення всіх існуючих на даний момент в Україні проблем корпоративного управління сприятиме більш результативній діяльності акціонерних товариств.

 

Список використаних джерел:

1. Іоргачова М.І. Українська модель корпоративного управління. Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Черкаси: ЧДТУ. 2012. Вип. 30. С. 98-102.

2. Войцеховська Ю.В., Войцеховська В.В. Проблеми корпоративного управління в Україні та шляхи їх вирішення. Проблеми економіки та управління. 2009. С. 244-247.

3.  Полінкевич О.М. Проблеми розвитку корпоративного управління в Україні. Актуальні проблеми економіки. 2016. №5 (179). С.191-196.