РЕГУЛЯТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЇ
ТОРГІВЛІ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ
Розвиток сучасного
національного права й законодавства можливо охарактеризувати одночасно
як надзвичайно інтенсивне, охоплюючи самі різні громадянські
відносини, і тому – найчастіше нерівномірне. Глибинними причинами появи цілих сукупностей нових законодавчих актів і правових
норм, а іноді й інститутів,
підгалузей і галузей права є такі чинники, як: виникнення нових типів економічних відносин і явищ, які
потребують правової регламентації; оновлення і
ускладнення соціальних зв’язків,
які більш не можуть регулюватися на базі застарілих правових норм і принципів; політичні
передумови, що вимагають
реформування юридичної оболонки громадських систем. Яскравим прикладом
таких тенденцій є система правових
норм, що регулюють відносини з приводу випуску та обігу (торгівлі) цінних
паперів. Це пояснюється підвищеною роллю цінних паперів як інструменту
розвитку ринкових відносин, високим
ступенем динамічності і мінливості фінансового ринку, ускладненим складом правовідносин в сфері обігу цінних паперів.
Важливим напрямком
діяльності державних органів
на фондовому ринку України
є створення умов для сприятливого правового клімату, який потрібний для залучення
коштів іноземних та вітчизняних інвесторів у національну
економіку. 27.03.2015 р. затвердили
Стратегію розвитку фінансового сектору України до 2025 року. Відповідно до тексту цього документа, головною метою
Стратегії виступає забезпечення подальшого реформування і розвитку
фінансового ринку України
згідно з провідними міжнародними практиками [Див.: 4].
Законодавче регулювання функціонування ринку цінних паперів України
включає в себе низку законів,
кодексів, розпоряджень регулятора ринку, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів
України тощо. Незважаючи на це, законодавче врегулювання процесів,
які відбуваються на фондовому ринку, постійно вдосконалюється, про що свідчать зміни у
нормативно-правових актах. Не всі
вони позитивно впливають на фондовий ринок в умовах економічної і політичної кризи, тому необхідна злагоджена праця
законодавців і регулятора ринку цінних паперів відносно
оперативного реагування на негативні процеси,
що відбуваються на фондовому ринку, задля їх усунення.
Одне з ключових напрямків
вирішення цієї проблеми
бачиться в розробці
такого базового принципу
побудови правової моделі суспільних відносин,
як механізм правового
регулювання обороту цінних паперів. Механізм
правового регулювання можна визнати найважливішою частиною ширшого регулятивного механізму системи суспільних відносин, що виникають
між суб’єктами обороту цінних паперів.
Виділення і наукова
розробка поняття механізму
правового регулювання могли
відбутися лише на певному етапі розвитку правових учень, збагачених юридичною практикою, із застосуванням необхідного
ступеня абстракції узагальнення.
Отже,
регулювання ринку цінних паперів охоплює всі види діяльності й усі види операцій на ньому, а також здійснюється органами або компаніями, які уповноважені виконувати ці функції. Чинним законодавством України визначено наступні основні форми регулювання ринку
цінних паперів: (1) державно-правова – здійснюється через органи державної
влади з переданням певної кількості
повноважень професійним учасникам фондового ринку; (2) інституційно-правова
– більшість повноважень на ринку надається об’єднанням професійних учасників фондового
ринку, держава зберігає
за контрольні функції.
Регулятивно-правовий механізм
у сфері обігу цінних паперів
повністю проявляє свій внутрішній зміст лише в динаміці, в процесі реалізації суті правовідносин за
участю уповноважених суб’єктів (наприклад, контроль дотримання стандартів емісії
цінних паперів, здійснення правочинів з цінними паперами та ін.).
Формально-статичний
стан регулятивно-правового механізму має значення, як правило, в окремих випадках, наприклад, в охороні нормами
закону (кримінального, адміністративного) прав суб’єктів від потенційних правопорушень, які можуть бути опущені при використанні цінних паперів як предметів.
Спираючись
на вищенаведені положення, з метою подальшого дослідження і вдосконалення системи правового
регулювання комплексу відносин в сфері обігу
цінних паперів, виділимо
наступні основні складові
регулятивно-правового механізму.
По-перше,
саме специфічний характер цінних паперів (і тісно пов’язаних з ними об’єктів), а також відносин
з приводу їх цивільного обороту,
зумовлює виділення сукупності регулюють їх правових
норм в окрему комплексну галузеподібну сукупність, яку пропонується умовно назвати «сек’юритарним правом» (від англ.
securities – аналог
правового поняття цінних
паперів).
По-друге, наступним
за важливістю елементом
регулятивного механізму бачиться
система взаємопов’язаних юридичних
норм, що регламентують місце цінних паперів
в складі об’єктів
цивільних прав, а також їх випуск, первинне
розміщення, вторинне звернення, погашення, оспорювання та захист прав на
них і прав, що з них випливають. При
цьому свою важливу роль у функціонуванні механізму виконує як кожна норма (або їх відносно
невеликі сукупності – інститути, субінститути), так і в цілому система
взаємопов’язаних норм, певне вищезгадана як «сек’юритарне право».
По-третє,
охарактеризованому вище елементу регулятивно-правового механізму логічно
кореспондується такий його елемент, як сукупність законодавчих та підзаконних актів, що
безпосередньо регулюють або опосередковано зачіпають права і обов’язки суб’єктів у сфері обігу цінних
паперів. За загальним правилом, нормативні акти служать
формальною оболонкою і практичним закріпленням ідеально сконструйованих
норм сек’юритарних прав. Разом з цим сукупність нормативних актів має відносну
самостійність як елемент
регулятивного механізму в силу особливої
ролі в реалізації функції правового
регулювання. Так законодавство передбачає, що торговці цінними
паперами можуть здійснювати діяльність на ринку цінних
паперів тільки за умови їх членства мінімум в
одному об’єднанні професійних учасників фондового ринку чи саморегульованій організації, яка об’єднує професійних
учасників фондового ринку за відповідним видом
професійної діяльності і включення торговця (крім комерційного банку) до Держреєстру фінансових установ, що надають фінансові
послуги на фондовому
ринку. Основні вимоги до їх діяльності та їх основні
обов’язки встановлені Правилами
(умовами) здійснення діяльності з торгівлі цінними
паперами [3]. Щоб отримати
право на торгівлю
цінними паперами на фондовій біржі торговець
повинен мати ліцензію НКЦПФР. Для отримання ліцензії обов’язковими умовами
є наявність аудиторського висновку про фінансовий стан компанії-заявника, підтверджена кваліфікація фахівців, що будуть проводити
управління цінними паперами. У торговця цінними паперами обов’язково має
бути сформований грошовий статутний
фонд обсягом 1 млн. грн, повинен бути створений веб-сайт, де торговець повинен викладати звітність про
результати своєї діяльності на
регулярній основі. Потрібно регулярно перевіряти на сайті НКЦПФР інформацію про торговця цінними паперами, щоб переконатися
в тому, що його ліцензія ще діє і за ним не числяться будь-які махінації на фондовому ринку
[2, с. 64].
По-четверте,
важлива роль у регулятивно-правовому механізмі
системи норм сек’юритарних прав належить такому
елементу, як сукупності актів офіційного й іншого допустимого тлумачення: конституційного, доктринального, судового, державних регулюючих органів. Така сукупність
неоднорідна за своїм змістом і характером регулюючого впливу.
Акти «державно-правового», в тому числі судового тлумачення, зазвичай
мають обов’язковий характер.
По-п’яте,
невід’ємним елементом регулятивно-правового механізму сек’юритарних прав, що багато в
чому забезпечує його динаміку, слугує комплекс, котрий знаходиться у взаємодії юридичних фактів (подій, дій, станів),
що породжують, змінюють, припиняють
відносини між суб’єктами, які мають економічний інтерес
до цінних паперів і тісно пов’язаним з ними об’єктами, а також
забезпечують придбання цими суб’єктами того чи іншого юридичного положення
(статусу). Сукупність операцій особливого характеру, що
виникають виключно при операціях на ринку цінних
паперів, займає центральне місце в системі юридичних фактів. Серед таких правочинів слід назвати: (а) правочини
«універсального» характеру, які можуть здійснюватися як з цінними
паперами, так і з іншими об’єктами цивільних
прав (купівлі-продажу, дарування, міни, внесення до статутних капіталів, застави та ін.); (б) правочини «спеціального»
характеру, легально встановленим предметом яких можуть бути виключно
цінні папери (довірче
управління цінними паперами,
маржинальні угоди, емісія цінних паперів,
випуск депозитарних розписок,
депозитарне зберігання, дроблення
і консолідація, видача векселів, заставних, іпотечних сертифікатів участі
та паїв пайових інвестиційних фондів, послуги з обліку прав власників цінних паперів,
індосамент ордерних цінних паперів, поступка прав за іменними цінними паперами
тощо).
Торговці
цінними паперами також зобов’язані подавати до загальнодоступної інформаційної бази даних НКЦПФР інформацію про всі вчинені
ними поза фондовою біржою чи за їх участю правочини
відносно емісійних цінних паперів протягом трьох робочих днів після дати виконання такого
правочину. Держава в процесі регулювання торгівлі цінними паперами
здійснює контроль за фінансовим станом торговців цінними паперами за трьома показниками [1, с. 38]: (1) коефіцієнт абсолютної ліквідності, що показує, яка частина
зобов’язань компанії може бути сплачена
негайно; (2) коефіцієнт рентабельності активів, який характеризує ефективність використання активів компанії;
(3) коефіцієнт платоспроможності (автономії), який показує
питому вагу власного
капіталу в загальній
сумі активів, що авансовані у його діяльність.
Ці показники мають виключно розрахунковий характер та визначаються на основі бухгалтерської звітності торговців цінними паперами, що негативно впливає як на самих торговців, так і на якість державного регулювання, оскільки не відображає реального фінансового стану торговців цінними паперами та не дозволяє державі в повному обсязі виконати контрольну функцію. Для розв’язання цієї проблеми необхідно ввести єдиний для всіх учасників ринку стандарт розрахунку основних показників, а також встановити вимогу щоденного розрахунку капіталу професійними учасниками ринку. Крім цього, необхідно розробити і запровадити сучасні методики оцінки ризиків, які базуються на загальноприйнятих моделях і активному використанні рейтингових оцінок. Тому можна дійти висновку, що в Україні сьогодні створено базу нормативного регулювання діяльності торговців цінними паперами, яка охоплює всі види операцій на ринку та здійснюється уповноваженими на це організаціями.
Список використаних джерел:
1. Мовчанюк Т. Державне
регулювання діяльності з торгівлі цінними
паперами: вітчизняний та міжнародний досвід.
Ринок цінних паперів України. 2012.
№ 9. С. 37–42.
2. Мордань Є. Ю., Закорко К. С. Сучасний стан
інвестиційної діяльності в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2017. № 2. С. 63–67.
3. Про затвердження Правил (умов) здійснення діяльності
з торгівлі цінними паперами:
брокерської діяльності, дилерської діяльності, андерайтингу, управління цінними паперами : Рішення Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.12.2006 р. № 1449. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0052-07 (дата звернення: 15.04.2021).
4. Національна комісія з цінних паперів
та фондового ринку.
URL: https://www.nssmc.gov.ua/ (дата звернення: 15.04.2021).
Немає коментарів:
Дописати коментар