АНДРЕЄВА О. С.,

студентка 4 курсу,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент

кафедри підприємницького та корпоративного права КУЛАГА Е.В.

 

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

 

Організаційно-господарський договір є важливим засобом регулювання  договірних відносин, які виникають між суб’єктами господарських правовідносин та виступають основною формою реалізації організаційно-господарських зобов’язань в цілому. Такі договори є недостатньо дослідженими, проте наразі набувають все більшої популярності і укладаються між різними суб’єктами господарського права.

Організаційно-господарський договір – це договір, що може бути укладений між двома або більше суб’єктами організаційно-господарських правовідносин, які спрямовані на виникнення юридичних прав та обов’язків у сфері управління господарською діяльністю [1, с. 186].

Варто зазначити, що як в законодавстві України, так і в науковій літературі не визначено єдиного поняття «організаційно-господарського договору», проте досить часто дане визначення ототожнюють з «організаційно-господарськими зобов’язаннями» або «довгостроковими договорами». Наведемо думки науковців відносно їх наукового підходу до розуміння поняття «організаційно-господарський договір».

Наприклад, вчений Мілаш В. визначив, що організаційно–господарський договір – це договір, який укладається між суб’єктами господарського права, що спрямований на виникнення нового організаційного елемента господарської інфраструктури або ж за своїм змістом встановлює ті зв’язки, які вже існують між суб’єктами організаційно-господарських повноважень [2, с. 38]. Правознавець Горбова Н. підкреслює, що організаційно-господарський договір – це договір, який спрямований на організацію діяльності двох або більше суб’єктів і за своїм змістом він може містити майнові елементи, але без переваги над організаційними [4, c. 82].

Отже, проблемним аспектом такої договірної конструкції виступає те, що поняття організаційно-господарського договору не закріплено однозначно в законодавстві України, що ускладнює процес його застосування на практиці.

Основними суб’єктами під час укладання організаційно-господарських зобов’язань виступають, з одного боку, суб’єкт господарювання, а з іншого боку, суб’єкт організаційно-господарських повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які наділені відповідною господарською компетенцією, тощо) [1, с. 176].

Організаційно-господарські договори можна класифікувати за різними критеріями, проте відсутній єдиний підхід серед науковців щодо їх класифікації, тому використовуючи різні наукові джерела, узагальнимо і наведемо наступні:

за суб’єктним складом – односторонні та двосторонні (в більшості випадків такі договори є двосторонніми) [1, с. 176];

-  за ознаками взаємного становища сторін – вертикальні та горизонтальні організаційно-господарські договори [2, с. 39];

-  за організаційно-господарськими зобов’язаннями – організаційно-управлінські та внутрішньогосподарські  договори [4, с. 189];

-  за строком дії -  середньострокові (від 1 до 5 років) та довгострокові (понад 5 років) [2, с. 39];

-  за визначенням змісту – договори приєднання та договори, зміст яких визначають під час безпосереднього їх укладання;

-                 залежно від способу виникнення – формальні, реальні та консенсуальні організаційно-господарські договори [3, c. 48];

-  за економічним та юридичним змістом – договори про спільну діяльність, договори щодо організації об’єднання підприємств, договори комерційної концесії, договори про створення оптового ринку електронної мережі та інші  [1, с. 176].

Як можна побачити, дана класифікація дозволяє виокремлювати договори за відповідними критеріями. Вона надає змогу систематизувати та слугує подальшому вдосконаленню різних нормативно-правових актів, що у свою чергу надає можливість суб’єктам господарювання зробити правильний вибір договірної конструкції під час організації та здійснення господарської діяльності.

Організаційно-господарські договори відповідно до законодавства України мають бути укладені у формі єдиного документу, спрощений спосіб укладання такого виду договору неможливий. Тобто, організаційно-господарський договір не може бути укладений за допомогою факсограми, телеграми, обміну листами, телефонограми тощо [1, с. 186].

Безумовно, зазначимо, що організаційно-господарські договори за своєю характеристикою виступають як специфічні форми господарського зв’язку, які виникають між суб’єктами господарської діяльності.

Організаційно-господарські договори також мають свої чітко визначені функції, без яких договір не може існувати. І такими функціями зокрема виступають: організаційна, регулятивна, координаційна, інформаційна, управлінська, контрольна та правозахисна. Кожна з цих функцій може бути  головною при регулюванні відносин у різних сферах укладання організаційно-господарських договорів.

Підсумовуючи, варто визначити такі особливості організаційно-господарського договору: суб’єктний склад – дві чи більше особи, між якими має бути укладений договір; домовленість між сторонами щодо всіх істотних умов договору; обов’язково даний вид договору має укладатися безпосередньо у господарській сфері; організаційні елементи мають переважати над майновими; формою реалізації є організаційно-господарські зобов’язання; рівність сторін у договірних відносинах не завжди має місце; індивідуальність та неповторність договору; організаційно-управлінський характер; може укладатися на основі примірних договорів; укладається у формі єдиного документу та має обов’язковий характер виконання.

Висновки. Організаційно-господарські договори є важливим регулятором господарських відносин, що виникають, з однієї сторони між суб’єктом господарювання та з іншої сторони, між суб’єктом організаційно-господарських повноважень. Такі договори є малодослідженими у сфері господарювання і потребують детального аналізу, що сприятиме ефективному їх застосування у організаційно-господарських правовідносинах.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.  Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Законодавство України. – Офіційний сайт Верховної Ради України. – URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436–15

2.   Адам В. М., Гамалюк Б.М. та ін.; за заг. ред. М. С. Долинської. Проблеми правового регулювання договірних відносин суб’єктів господарювання: монографія / В. — Львів: ТОВ «Галицька видавнича спілка», 2019. — 247 с. – [Електронний ресурс]. – URL : http://nbuviap.gov.ua/images/dorobku_partneriv/Problemy%20pravovoho%20rehuliuvannia%20dohovirnykh%20vidnosyn%20subiektiv%20hospodariuvannia.pdf

3. Мачуський В.В., Кожура Л.О., Сагайдак Ю.В. Правове регулювання господарської діяльності: нав.посіб. – К: КНЕУ, 2015 – 152 с.

4.   Подцерковний О. П. Господарське право.  Навч. підр. — Одеса: ОЮА, 2019. — 421 с.