Вишневська Х.Р.,

студентка Юридичного інституту

Науковий керівник: Чернега В.М., к.ю.н.,

доцент кафедри підприємницького та корпоративного права

КНЕУ імені Вадима Гетьмана

 

ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ В КИТАЙСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ ТА УКРАЇНІ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Бізнес в Інтернеті набирає значних обертів: щороку перелік товарів та послуг, які можна купити використовуючи лише свій гаджет зростає. Онлайн-бізнес, як і кожна підприємницька діяльність, потребує певного правового регулювання та нових законодавчих підходів. Саме тому 03 вересня 2015 року було ухвалено Закон України «Про електронну комерцію» (далі – ЗУ про електронну комерцію). У цьому нормативно-правовому акті фігурує низка термінів, серед яких: «електронна торгівля», «електронна комерція», «електронний правочин», «електронний договір», «Інтернет-магазин», які надають правової визначеності Інтернет-торгівлі та встановлять специфічні вимоги до діяльності Інтернет-магазинів та їх взаємовідносин із споживачами. У цьому законі також містяться специфічні вимоги до змісту комерційного електронного повідомлення, змісту електронного договору, порядку його укладення та підтвердження його вчинення. Крім того, ЗУ про електронну комерцію встановлює специфічні вимоги до діяльності постачальників послуг проміжного характеру (до них відносяться провайдери телекомунікацій, оператори послуг платіжної інфраструктури, реєстратори й адміністратори, які присвоюють мережеві ідентифікатори, зокрема IP-адреси, доменні імена та ін.), якщо такі опосередковують відносини в онлайн-торгівлі.

Однак, у деяких країнах подібні закони були ухвалені значно пізніше. Це, попри той факт, що електронна торгівля набула там ще більшого поширення і давно вийшла на міжнародний рівень. Всі ми знаємо, що Китайська Народна Республіка є одним із найбільших постачальників товарів для продажу по всьому світі, а більшість замовлень на поставу здійснюється онлайн. Враховуючи активну участь КНР на міжнародному ринку поставки товарів та наявність у них закону про електронну комерцію, який є новішим, оскільки він був ухвалений 31 серпня 2018 року (далі – Закон КНР про електронну комерцію), доцільно здійснити порівняльно-правовий аналіз цього законодавчого акта із ЗУ про електронну комерцію.

Першу відмінність можна помітити ще у загальних положеннях, яка стосується сфери дії закону. Відповідно до ч. 2 ст. 2 глави 1 Закону КНР про електронну комерцію його дія не поширюється на продаж фінансових продуктів, а також у рамках використання інформаційних мереж для надання такого контенту як новини, аудіовізуальні програми, публікації та культурна продукція. Натомість ЗУ про електронну комерцію містить значно ширше коло відносин, які не підлягають його регулюванню, а також ним регулюються інформаційні електронні послуги. Щоправда, зважаючи на зміст електронної комерції у Законі КНР про електронну комерцію, можна зробити висновок, що обидва закони не застосовуються до правочинів, якщо із сторони продавця не діє суб'єкт підприємницької діяльності.

Варто звернути увагу,  що закон КНР про електронну комерцію містить 3 дефініції, які стосуються учасників електронної комерції: оператор електронної комерції (далі – оператор ЕК) , оператор електронної торгової площадки та бізнес-оператор. Натомість у ЗУ про електронну комерцію можна зустріти таке поняття як "суб'єкт електронної комерції", який по своїй суті є аналогічним до операторів ЕК у КНР. Натомість, «оператор електронної торгового майданчика»  – юридична особа або організація без утворення юридичної особи, що надає двом або більше сторонам угоди в електронній комерції такі послуги, як: майданчик для формування ділових зв'язків, можливість укладання угод, поширення інформації двом та більше сторонам угоди для незалежного провадження ними підприємницької діяльності (ст. 9 Глави 2 Закону КНР про електронну комерцію). Український законодавець оперує терміном «постачальник послуг проміжного характеру в інформаційній сфері», що означає під собою операторів (провайдерів) телекомунікацій, операторів послуг платіжної інфраструктури, реєстраторів (адміністраторів), що присвоюють мережеві ідентифікатори, та інших суб’єктів, що забезпечують передачу та зберігання інформації з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (ч. 2 ст. 6 Закону).

Значна частина положень Закону КНР про електронну комерцію регулює порядок реєстрації та діяльності операторів ЕК. Так, ст. 10 главою 2 згаданого закону встановлюються винятки серед суб'єктів, які звільняються від процедури реєстрації юридичною особою, наприклад, громадяни, які продають сільськогосподарську продукцію власного виробництва.  Ст. 11 глави 2 вказує на те, що деякі оператори ЕК мають право на податкові пільги. А у разі добровільного припинення оператором ЕК комерційної діяльності, він зобов'язаний протягом тривалого часу публічно відображати відповідну інформацію, але не менше ніж за 30 днів до припинення своєї діяльності (ст. 16 глава 2 Закону КНР про електронну комерцію).

Однак, є певні схожості щодо інформації, яку повинні надавати оператори електронної комерції в КНР та продавці товарів/послуг в електронній комерції в Україні – це  відомості про наявність ліцензії та повноцінну, достовірну, точну інформацію про товари або послуги.

Варто звернути увагу, що ЗУ про електронну комерцію детальніше розписана процедура поширення комерційних електронних повідомлень та зміст електронного договору. Наприклад, ч. 2 ст. 10 згаданого законодавчого акта встановлено, що комерційні електронні повідомлення поширюються лише на підставі згоди на їх отримання, а ч. 4 цієї самої статті встановлює, що повідомлення щодо знижок, премій, заохочувальних подарунків тощо мають чітко ідентифікуватися як такі, а умови їх отримання мають бути доступними та викладатися у спосіб, що унеможливлює двозначне розуміння. Ч. 2 ст. 11 ЗУ про електронну комерцію  визначається, що електронний договір може містити таку інформацію як технічні засоби ідентифікації сторони та технологію (порядок) укладення договору.

 Проте, закон КНР про електронну комерцію приділяє значну увагу положенням, які регламентують вимоги до поставки товарів кур'єрською службою. Цікавим є те, що навіть у законі, який регламентує торгівлю онлайн, наявні вимоги щодо забезпечення захисту екології, наприклад, є вимога про використання кур'єрськими службами екологічно безпечних пакувальних матеріалів відповідно до вимог законів, а також зменшувати їх використання та повторно використовувати такі матеріали (ст. 52 глави 3 Закону КНР про електронну комерцію).

Момент, коли договір вважається укладеним, по своїй суті є однаковим як за законодавством України (з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції), так і за законодавством КНР (з моменту обрання споживачем товарів та послуг, які були опубліковані бізнес-оператором як оферта, та успішно оформлює замовлення.) За наслідками такого договору в обох країнах надається підтвердження вчинення правочину у формі квитанції/інвойсу.

Особливу увагу варто звернути на розділ закону КНР про електронну комерцію щодо вирішення спорів. Адже в той час як вітчизняне законодавство відсилає до загальних норм про відповідальність, норми, що встановлюють відповідальність в сфері електронної комерції КНР мають певні особливості. Статтею 59 глави 4 Закону КНР про електронну комерцію встановлено, що бізнес-оператори зобов'язані створити швидку та ефективну систему роботи з рекламаціями та скаргами, а також оперативно приймати та обробляти відповідні скарги та рекламації. Спори, що виникають у межах ЕК, можуть бути вирішені способами, передбаченими ст. 60 цієї самої глави: переговори та врегулювання, медіація з залученням організацій споживачів, промислових асоціацій чи інших створених відповідно до закону організацій-медіаторів, арбітраж або судовий розгляд.  Відповідно до ст. 63 глави 4 оператор платформи ЕК може створити онлайн систему вирішення спорів, розробляти та публікувати правила вирішення спорів, вирішуючи суперечки відповідно до принципів добровільності, чесності та справедливості.

Закон КНР містить такі розділи як «Просування електронної комерції» та «Юридичні зобов'язання». У цих розділах є положення про обов'язок держави підтримувати розвиток транскордонної електронної комерції, створюючи повноцінні системи управління для роботи митних та податкових органів, проведення інспекцій під час перетину кордону (ст. 71 глави 4 Закону КНР ЗУ про електронну комерцію). Як уже наголошувалося, в цьому законі значна увага привертається екології, тому встановлено, що держава повинна вживати заходів, сприяти та закликати до використання екологічно безпечних пакувальних матеріалів, способів складського зберігання та транспортування товарів, спрямованих на екологічно безпечний розвиток електронної комерції (ст. 65 глави  Закону КНР ЗУ про електронну комерцію).

Розділ про юридичні зобов'язання в законі КНР передбачає спеціальні заходи відповідальності для бізнес-операторів та операторів платформи. Приміром, якщо у бізнес-оператора не буде розміщено на видному місці головної сторінки інформації про наявність ліцензії чи про реєстрацію юридичної особи, то на нього може бути накладений штраф до 10 тис. юанів, що становить близько 30 тис. грн. У випадку невиконання обов'язку зберігання інформації про товари, послуги та угоди оператором платформи та неусунення цього порушення протягом певного строку, на нього може бути накладено штраф від 20 тис. до 100 тис. юанів, що складає 60 тис. – 300 тис. гривень відповідно (ст. 76 глави 6 Закону КНР про електронну комерцію).

Як бачимо, ЗУ про електронну комерцію містить декілька схожих положень із законом КНР. Насамперед – однаково регулюються основні положення, які стосуються того, які саме суб'єкти можуть бути стороною електронної комерції, порядок укладення електронного договору та вимоги до інформації, яку повинні надавати продавці. Однак, ЗУ про електронну комерцію взагалі не згадує про такі важливі аспекти як дотримання вимог екологічної безпеки, не встановлює спеціальних заходів відповідальності для сторін та жодним особливим чином не регулює порядок вирішення спорів між сторонами.  Нашому законодавцю резонно взяти до уваги те, що законодавство в інших країнах спрямоване не лише на сам по собі розвиток електронної комерції, але і побудову транскордонної електронної комерції, а органи державної влади мають обов'язки щодо сприяння розвитку відносин щодо укладення електронних договорів. Щоправда, український законодавець виявився в дечому обачнішим, наприклад, ЗУ про електронну комерцію:  чіткіше регламентовано процедуру надсилання оферти (а), краще врегульовано яким чином може бути здійснена акцепта (б) та є більше вимог до самого електронного договору (в).