ПРОБЛЕМИ
ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УКЛАДЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЕЛЕКТРОННИХ ДОГОВОРІВ В УКРАЇНІ
Розвиток
комп’ютерної мережі Інтернет, електронної торгівлі призвів до збільшення
кількості електронних господарських договорів. Особливість цього виду договору полягає в матеріальному носії, на якому фіксується його
зміст. Крім того, укладання господарського договору в електронній формі
виключає фізичний контакт сторін. Попри очевидні переваги електронної комерції,
ефективно регламентувати таку систему досить важко. Виникає потреба
прийняття нових нормативно-правових актів, внесення змін щодо чинних,
враховуючи досвід інших країн, рекомендації міжнародних організацій та
експертів, судової практики. Саме тому, дослідження
процесу складання господарських договорів через мережу Інтернет є актуальною
темою.
Проблемі
правого регулювання електронних господарських договорів були присвячені праці
таких авторів, як Кикоть П.В., Кулага Е.В., Кучаковська
Н., Постоєнко К.І., Маньгора В.В., Шаталова
Л.М. та інші.
Метою
статті є визначення особливостей правого регулювання електронних господарських
договорів в Україні, виявлення основних проблем застосування електронних
господарських договорів та розробка пропозицій щодо вдосконалення чинного
законодавства, що регулює електронні господарські договори.
Відповідно
до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що за загальним
правилом, господарський договір укладається у формі єдиного документа, який
підписується та скріплюється печатками обох сторін. Дозволяється укладати
господарські договори у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами,
факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження
прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги
до форми та порядку укладення даного виду договорів [1]. Тобто положення національного законодавства передбачають
можливість укладати договори між суб'єктами господарювання за допомогою мережі
Інтернет, шляхом підписання в процесі «віртуально спілкування» електронних
документів, або спрощеним способом. Також договори можна підписати на вебсайтах
категорії В2В (Business-to-Business) [3].
У
законодавстві щодо форми електронних операцій все ще є певні невідповідності. Так,
одні вчені вважають, що до е-договорів потрібно застосовувати правила про
письмову форму, а інші наполягають на розробці спеціальних правил, які
стосуватимуться лише електронних договорів. Комісія ООН з права міжнародної
торгівлі (ЮНСІТРАЛ) у Типовому законі про електронну торгівлю (1996 р.)
визначила своє ставлення до проблеми співіснування електронної та письмової
форм договору, а саме надає їм однакову юридичну силу. На основі Типового
закону ЮНСІТРАЛ про електронну торгівлю було прийнято законодавство в цій сфері
у 67 країнах світу, серед яких Франція, Австралії,
Канаді, Китаї, Об’єднаних Арабських Еміратах, окремих штатах США, тощо [5].
При
укладенні електронних господарських договорів важливим є включення всіх
істотних умов, якщо ні, то він може бути визнаний неукладеним або недійсним
відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України. Істотними умовами
договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні
або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за
заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди [5].
Крім
того, для е-договорів важливі специфічні умови. Так згідно зі ст. 7 Закону
України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом
електронного документа вважається електронний примірник документа з
обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора [2]. Оригінал електронного документа
повинен бути в змозі підтвердити його цілісність та справжність. Виходячи з
цієї норми, для перевірити оригінал електронного документа, необхідно
ідентифікувати електронний підпис. Наразі електронний цифровий підпис (далі - ЕЦП)
є найкращим способом ідентифікації підписувача та фіксації волевиявлення. ЕЦП отримується
в акредитованих центрах сертифікації ключів, перелік яких можна знайти на сайті
Міністерства цифрової трансформації України. Окрім підписання документів ЕЦП, можна
використовувати скановані документи зі зразками підписів та печаток; простий
текстовий підпис в електронному листі; погодження з договором (офертою) може
відбуватися шляхом проставлення відповідного «прапорця», «галочки» на вебсайті.
Проте законодавством зазначено, що перевірити цілісність електронних документів
можна лише шляхом перевірки ЕЦП, тому процедури підписання договорів
електронними підписами досі не врегульовані [5].
Крім
того, Закон «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає
обов’язкові реквізити електронного документа – це обов’язкові дані в
електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і
не матиме юридичної сили (ст. 1), але не наведено переліку інших, крім
електронного підпису, обов’язкових реквізитів, які повинен мати оригінал
електронного документа [2].
Закон України «Про електронну комерцію» також не мастить такого переліку. Щоб
усунути цю прогалину доцільно закріпити в нормативно-правових актах перелік
обов’язкових реквізитів електронного договору.
Також
істотною умовою при укладанні договору є ціна. Наразі популярним є використання
«віртуальної валюти» для оплати договору купівлі-продажу. Зараз в Україні залишається
невизначеним питання щодо закріплення правового статусу криптовалюти та обліку
операцій з нею. В жовтні 2015 року Суд ЄС визначив «Біткоїн» як засіб платежу
контактів. Що ж до судової практики нашої держави, то в більшості рішень
криптовалюта не розцінюється судами як платіжний засіб. Наприклад, є справа №
753/599/16-ц від 24.03.2016, що стосується оплати роботи програміста. Відповідач
мусив оплатити послугу біткоїнами на загальну суму 10 000 тис. грн., однак
цього не здійснив. Суд зауважив, що замовник не може передати позивачу те, що
не має ознак матеріального світу, тобто біткоїни. Судова практика склалася не
на користь тих, хто вирішив використовувати біткоїни в якості оплати за
договором [4].
При вирішенні питання про правомірність
е-договору, то в Україні діє презумпція правомірності договору, тобто договір є
дійсним, якщо: він не визнаний недійсним судом, його недійсність не випливає з
норми закону. Крім того, принцип визнання юридичної сили за електронними
повідомленнями, які набувають або не набувають документальної форми, визнаний
на міжнародному рівні Конвенцією ООН [3].
На підставі вищезазначеного щодо нормативного
регулювання укладення господарського договору через мережу Інтернет можна зробити
наступний висновок, що до е-договорів застосовуються загальні правила укладення
договорів, проте з певною особливістю, а саме віртуальний контакт між сторонами
договору. Також виявлені недоліки правового регулювання при укладенні
е-договорів. Тому необхідно вдосконалити чинне законодавство України щодо
порядку використання електронного цифрового підпису з метою забезпечення
можливості та надійності укладення господарських договорів в електронній формі усіма
зазначеними у законодавстві способами.
ЛІТЕРАТУРА
1. Господарський
кодекс України від 16 січня 2003 р. Законодавство України. - Офіційний сайт
Верховної Ради України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text
2. Про електронні документи
та електронний документообіг: Закон України № 851-IV від 22 трав. 2003 р.
Відомості Верховної Ради України. 2003. № 36. Ст. 275. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-15#Text
3. Особливості
укладання господарських договорів у торговельній сфері через мережу інтернет та
визнання їх правомірності. Кикоть П.В., Постоєнко К.І. – 2021. URL: http://projects.dune-hd.com/bitstream/handle/2021/36462/pr_st_21_1.pdf?Sequence=1&isallowed=y
4. Криптовалюта
в рішенні суду. Тільна К., Хом’як А.- 2021 р. URL: http://legalclinic.nlu.edu.ua/2021/05/28/kryptovalyuta-u-rishennyah-sudu/
5. Правове регулювання укладення електронних
господарських договорів. Кучаковська Н.// Зовнішня торгівля: економіка,
фінанси, право. 2016. № 6. URL:
http://zt.knute.edu.ua/files/2016/6(89)/07.pdf
Немає коментарів:
Дописати коментар