Бондар Т.М.,

студент Юридичного інституту

Науковий керівник: Намясенко О.К., к.ю.н.,

доцент кафедри підприємницького та корпоративного права

КНЕУ ім. Вадима Гетьмана

 

ЕЛЕКТРОННІ ДОКАЗИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ: ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій суттєво вплинув на можливість використання в судових справах електронних доказів та відповідно реалізацію права на захист юридичних та фізичних осіб. Однак, на практиці виникає багато проблем щодо застосування електронних доказів. Не є винятком і господарський суд, через відсутність законодавчих положень щодо збирання, подання, перегляду та оцінки електронних доказів у господарському процесі, суд не може провести комплексне дослідження.

Питанню електронних доказів в господарському процесі присвячені наукові роботи таких вчених як:Вернидубов І., Белюкова С., Найченко А. М., Макогін Н. О., Апанасенко К. І та інші.

Метою цього дослідження є з’ясування головних проблем застосування електронних доказів в господарському процесі та можливі шляхи їх вирішення.

В 15.12.2017 набув чинності Господарський процесуальний кодекс України у редакції № 2147-VIII від 03.10.2017. Відтак інститут електронних доказів отримав правове закріплення на законодавчому рівні [2].

Ч. 1 ст. 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що стосується справи, у тому числі електронні документи (текстові файли, графічні зображення, фотографії, плани відеo- та звукозаписи тощо), вeб-сайти (сторінки), текстoві, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронному вигляді. Ці дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервногo копіювання та інших місцях зберігання електронних даних (включаючи Інтернет). [1].

Аналізуючи дану норму, можна сказати, що перелік джерел інформації, які будуть використовуватися як електронні докази, не є вичерпним.

Серед електронних доказів найбільше уваги приділяють електронним документ. Особливими рисами електронних документів є те, що вони мають використовувати спеціальні реквізити та фіксуються на спеціальних електронних носіях. Велика Палата Верховного Суду ухвалила, що електронні цифрові підписи є основною передумовою цієї форми електронного доказу при розгляді справи № 9901/43/19. Однак, щоб електронний документ вважався повноцінним, разом з ним має бути електронне листування між сторонами під час виконання договору [2]. 

Проте, використання електронного листування як доказу також викликало певні труднощі. На практиці, деякі суди часто вважають, що електронне листування є неналежним та недопустимим доказом. Натомість в інших випадках воно визнавалося належним і допустимим доказом. Основною проблемою використання такого листування як доказу у господарському процесі є доведення того, що електронний лист був написаний конкретною особою. Експерти можуть визначити, з якого комп’ютера був надісланий документ, проте визначити відправника важко [3].

Ще однією проблемою є процедура засвідчення копій конкретних електронних доказів, наприклад інформації з мережі Інтернет, оскільки їх можна швидко видалити або змінити, що унеможливить доведення їх існування. Передбачено можливість засвідчення електронної копії електронних доказів електронним цифровим підписом, або ж безпосередньо суддею відповідно до ч. 2 ст. 97 ГПК України. Нотаріуси, також, мають право засвідчувати копії письмових документів, проте, у випадку електронних копій доказів ця можливість прямо не передбачена законом, що створює незручності та є підставою для внесення змін до Закону України «Про нотаріат» [4]. Тому автентичність документа та факт модифікації документа може бути вирішено лише шляхом проведенням комп’ютерно-технічної експертизи, що тягне за собою певні витрати зацікавленою стороною[3].

Отже, електронні докази – це інформація, яка містить відомості, що стосуються справи, та виражена в електронній формі, тобто у записах, зафіксованих технічними носіями інформації, і можуть бути сприйнята людьми за допомогою програмного забезпечення. До них належать текстові документи, графіка, фотографії, відео та записи, веб-сайти (сторінки), електронні листи тощо. З метою повного та ефективного законодавчого закріплення електронних доказів як відносно нового виду доказів у господарському процесі, ми пропонуємо внести до ГПК України визначення понять оригіналу та електронної копії електронного доказу. Також врегулювати на законодавчому рівні порядок засвідчення електронних копій електронних доказів, не тільки з допомогою електронного цифрового підпису, але ще й надати нотаріусам відповідних повноважень.

Список використаних джерел:

1. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 № 1798-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#n2191.

2. Гальченко Н. Д. Електронні докази у господарському процесі. URL:http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/31063/1/21-24.pdf

3. Найченко А. М. Електронні докази у господарському процесі: проблеми застосування. International Scientific Journal “Internauka”.URL: http://www.inter-nauka.com/

4. Макогін Н. О. Електронні докази у господарському процесі. Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання розвитку сучасної науки та освіти, 2021 р. URL: http://lviv-forum.inf.ua/save/2021/1617.01.2021/%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%204.pdf#page=53