ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ТА ПРАКТИКА ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ У РАМКАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
У життя європейців вже давно увійшли інтернет покупки та онлайн- послуги. Однак криза коронавірусу посприяла зростанню електронної комерції в 2020 році. Карантинні обмеження та локдауни змусили європейців відмовитися від відвідувань фізичних магазинів. Щоб зрозуміти наскільки багато грошей споживачі витрачають в інтернеті потрібно звернутися до цифр. За оцінками опитування NETS, в Австрії було 23,2 млрд євро витрачені в Інтернеті; у Данії 13,1 млрд євро; німці витратили 162 млрд євро; норвежці витратили 16,4 млрд євро в Інтернеті; у Швеції 21,3 млрд євро припадає на онлайн витрати; а швейцарські споживачі придбали товарів і послуг на 27 мільярдів євро. [1]
Для регулювання
такого вагомого сектору економіки інституції Європейського Союзу ще у 1990-х
було розроблено перелік Директив: у 1999 р. Директиви про електронні підписи ,
у 2000 р. – Директиви про електронну комерцію та у 2001 р. – Директиви про
Інформаційне Суспільство. Центральне місце посідає Директива
про електронну комерцію.
Директива про
електронну комерцію регулює надання послуг інформаційного суспільства як
юридичними особами одна одній, так і юридичними особами споживачам-фізичним
особам. Спектр послуг, на який направлена Директива, є надзвичайно широким та
включає в себе продажі як фізичних товарів (книг, компакт-дисків, ліків), так і
цифрових продуктів (електронних книг, програмного забезпечення), а також
інформаційних і фінансових послуг. [2]
Перше і ключове
питання, що регулює директива це положення про внутрішній ринок
ЄС. Згідно з Директивою, кожна країна повинна забезпечити відповідне надання
інтернет-послуг та не має права обмежувати свободу надання послуг з території
іншої держави члена ЄС. Наступна норма, що прописана в Директиві про електронну
комерцію - це положення, спрямовані на сприяння ринку послуг інформаційного
суспільства. Вони зобов'язують постачальників послуг в державах-членах надавати таку інформацію: найменування,
географічну адресу та реквізити компанії.
Третя група
норм стосується правових засад укладання електронних угод в Європейському
Союзі. Відповідно до статті 9 Директиви, країни-члени ЄС повинні виключити з
національного законодавства вимоги щодо форми договорів, які перешкоджають
використанню електронних договорів. Крім того, Директива встановлює обов’язок
країн-членів ЄС усунути перешкоди щодо виконання договорів електронним шляхом
на всіх стадіях: від обговорення й укладення до зберігання їх електронних
оригіналів [3]
Ще одне
питання, яке регулює директива це обмеження відповідальності
Інтернет-посередників. Ця група норм установлює режим юридичної
відповідальності провайдерів Інтернет-послуг в ЄС. Вони застосовуються
відповідно до типу послуг провайдерів. Інтернет-посередникам заборонено
здійснювати загальний моніторинг інформації, яку вони передають або зберігають,
чи активно відшукувати факти або обставини, що вказують на незаконну діяльність
користувачів Інтернету. Цим повинні займатися відповідні органи.
Європейський
союз в свою чергу активно підтримує Східні-країни партнери у розвитку
електронної торгівлі. У 2016 році Європейська Комісія започаткувала ініціативу
EU4Digital. Основною метою є покращення економічної ситуації в таких східних
країнах, як Україна, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія і Молдова, що
понесе за собою більшу кількість робочих місць, підтримку і нові можливості для
бізнесу.[4] Центральним елементом Ініціативи EU4Digital є трирічна програма, що
фінансується ЄС «EU4Digital:
Підтримка цифрової економіки і суспільства в Східному партнерстві» (2019-2022)
Підсумовуючи виклад інформації, ми чітко розуміємо, що електронна торгівля посідає важливе місце в економіці ЄС, що і стало основною причиною створення законопроектних актів щодо нового виду торгівлі. Для того регулювання електронної комерції в країнах-членах Євросоюзу було розроблено Директива про електронну торгівлю. Це основний документ, в якому прописані усі важливі моменти інтернет-торгівлі: положення про внутрішній ринок ЄС, специфіка укладання електронних договорів, обов'язкова інформація, яку повинен надати постачальник послуг, юридична відповідальність провайдерів тощо. Це все забезпечує захист прав споживачів в інтернет-просторі та робить їх покупки безпечнішими. Також варто відмітити, що ЄС розвиває транскордонне співробітництво зі Східними партнерами за допомогою EU4Digital. Уряд ЄС тримає руку на пульсі розвитку електронної торгівлі і відповідально підходить до регулювання такої важливої сфери економіки.
ЛІТЕРАТУРА:
1. «The E-commerce Report» Nets, 2020. [с.14] URL:https://www.nets.eu/Media-and-press/news/Documents/Nets-e-commerce-2020-international.pdf [с.14]
2. «Правові засади регулювання електронної комерції в Європейському Союзі» Адамюк Д. І. Правові засади регулювання електронної комерції в Європейському Союзі / Д. І. Адамюк // Правове регулювання відносин у мережі Інтернет : кол. монографія / кол. авторів А. П. Гетьман [та ін.] ; за ред. С. В. Глібко, К. В. Єфремова. – Харків, 2016 [c.114] URL:https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/12747/1/Adamyk_112-133.pdf
3. «Правовідносини у сфері електронної комерції: досвід Європейського союзу» Р. Еннан, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри права інтелектуальної власності Національного університету «Одеська юридична академія», 2019 [с.88] URL:http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/15701/Р.%20Еннан%20Правовідносини%20у%20сфері%20електронної%20комерції%20досвід%20Європейського%20Союзу.pdf?sequence=1&isAllowed=y
4. EU4Digital. Картки «Електронна торгівля” Картка 1, картка 2 URL: https://eufordigital.eu/uk/e-card/?slug=etrade-uk
Немає коментарів:
Дописати коментар